Тіурі зблід. Навіть у цьому мирному монастирі побував ворог. Монахи з цікавістю дивилися на нього.
— Ти знаєш цього лицаря? — спитав брат Мартин.
— Ні. Не знаю нікого з них, їх четверо, ще зброєносці, і вони розшукують мене.
— Чому? — спитав брамник.
— Не знаю. Вірніше, думаю, що знаю, але сказати не можу. Вони мене вб’ють, якщо знайдуть.
Немов темна тінь промайнула над мирним двориком.
Брат Мартин поклав руку на плече Тіурі. Юнак подивився на нього й промовив:
— Я справді не знаю цих лицарів і нічого поганого їм не зробив, проте вони полюють на мене і хочуть моєї смерті.
— Ти маєш таємницю, — промовив монах. — І я зрозумів з твоїх слів, що є речі, про які ти не хочеш або не можеш говорити. Проте тут ти в безпеці. Жодний Лицар у Сірому не завдасть тобі шкоди.
— Святилище, — промовив Тіурі.
— Так, це Святилище, — відгукнувся брат Мартин.
— Дякую вам за довіру, я радий, що можу тут залишитися.
Можеш залишатися тут скільки захочеш, — заявив брат Лаврентіус.
— До завтра, — відповів Тіурі, — бо мушу йти далі.
Юнак мимоволі зітхнув. Зовнішній світ видавався йому ворожим і сповненим небезпек.
— Не переймайся завтрашнім днем, лягай спати, -порадив брат Мартин, — прийде день, буде і рада.
— Якщо той лицар повернеться, я нічого йому не скажу, — пообіцяв брамник. — Ти той самий юнак. треба ж таке! О! Оце згадав. Він казав ще про якийсь перстень. в тебе ж немає персня?
— Є, — відповів Тіурі і торкнувся схованого на грудях персня.
— Гаразд, — мовив брат Лаврентіус, — брате Юліусе, покажіть Тіурі, де він зможе переночувати. А ми ж іще маємо до настоятеля зайти.
— Ходімо, — звернувся брамник до Тіурі, — вечеря буде за півгодини, ти якраз вчасно.
— Побачимося скоро знову, — мовив брат Мартин, дружньо кивнув і пішов з братом Лаврентіусом.
А Тіурі подався за брамником. Вони пройшли вздовж колон крізь галерею, піднялися сходами й потрапили в довгий коридор з безліччю дверей. У кінці коридору брамник зупинився й відчинив двері.
— Можеш заночувати тут, — запропонував він та й пішов собі.
Хлопець опинився в маленькій біленій келії з вузеньким ліжком та ослінчиком. Крізь високе вікно, втоплене в грубій стіні, лилися останні сонячні промені. Тіурі сів на ліжко, подивився на розп’яття, що висіло на стіні. Аж тут почулися квапливі кроки й увійшов брамник з перекинутою через руку вилинялою брунатною рясою.
— Ось. Це краще, ніж твоє лахміття.
Тіурі перевдягнувся і трохи згодом вийшов у сад. Брамник з гордістю показував йому рідкісні квіти, а потім, зауваживши, що ще має справи, лишив юнака самого.
Тіурі блукав безлюдною галереєю. У кутку були прочинені двері, а за ними — інший двір, у кінці якого виднілася церква. Він піднявся східцями і тихо ввійшов усередину. Декілька монахів стояли навколішках і молилися; на вівтарі горіла свічка. Вечірні промені вигравали на вітражах і надавали таємничого блиску. Тіурі також став навколішки й молитовно склав руки.
Коли Тіурі повернувся в перший двір, його зустрів брат Мартин у супроводі високого суворого монаха, який виявився настоятелем, отцем Ієронімусом. Брат Мартин представив їх одне одному, й ігумен ласкаво привітався з юнаком. Тут загув дзвін, скликаючи всіх до вечері.
У трапезній Тіурі сидів поруч з іншими монахами за спільним столом, між братом Мартином та брамником, і насолоджувався невибагливою монастирською їжею.
По обіді настоятель Ієронімус жестом запросив Ті-урі до своєї келії. Юнак пішов за ним.
— Брат Лаврентіус і брат Мартин розповіли про тебе, все, що принаймні знали. Загостиш у нас до завтра, а зранку вирушиш далі до Блакитної річки, так?
— Так, отче Ієронімусе.
— Ця подорож небезпечна для тебе?
— Так, отче Ієронімусе.
— Брат Лаврентіус повідав, що маєш багато таємниць і що ти занадто молодий для такої небезпечної подорожі.
— Мені вже повних шістнадцять, — відповів Тіурі.
Настоятель усміхнувся.
— Звідки ти? — спитав він. — І куди прямуєш?
— Я йду з Дагонатбурга до витоків Блакитної річки. До відлюдника Менауреса.
— До відлюдника Менауреса! Давненько я його не бачив. Низький уклін йому від мене. То Менаурес і є мета твоєї подорожі?
— Н-ні, — зітхнув Тіурі, — та я не можу вам розказати, куди йду.
— Якщо твій шлях пролягає через хижу Менауреса, це вірний шлях до доброї справи. Те саме мені говорять твої очі і твій голос. Я не питаю, куди і навіщо ти йдеш. Хочу лише знати, чи міг би я тобі чимось допомогти.