— Тоді розкажи бодай, чому ти вкрав коня і втік на ньому, — запитав лицар Бенду, — і чому переховувався в лісі.
— І передусім: чи можеш ти розповісти нам, чому на твоєму пальці був його перстень, — провадив далі лицар Евейн, — і чому ти їхав на Арданвені, коні, який тобі не належить і який підкорявся лише одному хазяїну?
Сірі Лицарі дивилися на Тіурі, очікуючи відповіді.
— Чи знаєш ти, чий це перстень? — не витримав лицар Ристридин, так і не дочекавшись відповіді Тіурі. — І хто був хазяїном Арданвена?
— Звісно, знаю, — відповів юнак, — Чорний Лицар з Білим Щитом.
— Це правда, — підтвердив лицар Бенду. — Чорний Лицар з Білим Щитом.
Вони знову змовкли, переводячи погляди з Тіурі один на одного.
— Чому ви допитуєте мене? — запитав юнак. — Чому ви переслідували мене, навіщо я був вам потрібен -живим чи мертвим? І до чого тут перстень? Він мій...
— Цей перстень — твій?! — вигукнув лицар Евейн. -Сили небесні, та як же він у тебе опинився?!
— Я. я його отримав, — відповів Тіурі.
— Отримав?! — і в цьому слові пролунала вся гама почуттів — від здивування до недовіри.
Тіурі на мить завагався: він не знав, чи варто йому продовжувати, бо не міг занадто багато розповідати, а розмову повертали зовсім не так, як він очікував.
— Чорний Лицар дав його мені, — сказав він нарешті.
Тепер лицар Ристридин підійшов до нього.
— Дав тобі? Але що з ним трапилося?
— Він був убитий, — відповів Тіурі.
— Так, убитий! — мовив лицар Бенду. — Не переможений, не загинув, а вбитий! — він різко замовк, немов прикусив язика.
— Тіурі, син Тіурі, — почав лицар Ристридин, — ти мав стати лицарем, як твій славетний батько, але втік, відмовившись від свого обов’язку. Ти стверджуєш, що не можеш пояснити причину своєї втечі. А чи міг би ти нам розказати, як закінчив своє життя Чорний Лицар з Білим Щитом?
— Його заманили в пастку, — відповів Тіурі і враз замовк: яскравою блискавкою промайнула думка. — Ви його знали! Ви були його другом!
— Продовжуй, — тихо промовив лицар Ристридин.
Та хлопцеві треба було звикнути до свого відкриття. Він відчував, що думка була правильною...
— Чорний Лицар з Червоним Щитом викликав його на поєдинок. Та це була пастка. Червоні Вершники підстерегли лицаря й напали на нього гуртом. Так він помер. У чесному двобої його б ніхто не здолав.
Лицарі мовчали, але Тіурі відчував, що їхнє ставлення до нього змінилося, і розповідав уже спокійніше:
— Я допоміг йому зняти маску, він сказав, що смерть слід зустрічати з відкритим заборолом.
Важка тиша зависла над двором.
— Отже, ти був там, — нарешті промовив лицар Евейн.
— Так, але я запізнився.
— Ти кажеш, що. що його вбили Червоні Вершники? — спитав лицар Бенду. — А як же перстень? Перстень?
— Перстень він віддав мені.
— Чому?
Замість відповіді Тіурі повторив:
— Чорний Лицар віддав його мені. І тепер я б хотів, щоб ви мені його повернули. — І оскільки Сірі Лицарі не ворухнулися, провадив далі: — А ще я хочу знати, за яким правом ви мене про це розпитуєте і чому ви зі мною так поводитеся?
— Так, вам доведеться відповісти на це запитання, -пролунав голос із темряви, і з’явився герцог.
— Так це ти, шляхетний Раффоксе, — промовив лицар Ристридин, — ти дав йому зброю?!
— Звісно, я, — відповів володар Містерината спокійно, — і вчинив правильно! Який, лицарю Ристридине, мали б тепер вигляд усі ви, ти і твої товариші, якби, затьмарені сліпою жагою помсти, вчинили б розправу над цим юнаком замість вислухати його? Як би ти почувався, лицарю Ристридине з Півдня, Охоронцю Миру й Справедливості, якби вчинив несправедливий суд, зганьбив свою лицарську честь і заплямував свою славу? Як би ви всі почувалися: ти, лицарю Бенду, ти, лицарю Арвате, ти, лицарю Евейне? Авжеж, я дав йому зброю і сам весь цей час був неподалік, готовий втрутитися, бо від самого початку мав сумніви щодо ваших намірів.
— Тобто ви повірили йому? — спитав лицар Бенду, кивнувши на Тіурі.
— А ти, лицарю Бенду, поки що ні? — поставив герцог зустрічне запитання.
— Було б зрозуміло, якби ми повірили йому. — продовжував лицар Бенду. — Звісно, він молодий, сміливий, у нього шляхетне обличчя. До того ж носить ім’я славетного лицаря Тіурі Хороброго. Але ж більшість із нас знає, що не завжди всьому цьому можна довіряти.
— Це або він. або Лицар з Червоним Щитом, -пробурмотів лицар Евейн. — Я, скоріш за все, схильний думати на останнього.
— Я вірю йому, — голосно й чітко сказав лицар Ри-стридин.
Але тут Тіурі урвався терпець.