— Не сяду доти, доки ви всі мені не повірите! Прикро, що не маю права пояснити більше. Це просто неможливо!
— Ми тобі віримо, — вимовив лицар Ристридин.
— Так, — понуро погодився Бенду, — ми тобі віримо.
Тіурі зібрався було сісти, але раптом згадав:
— Тоді поверніть мені персня, персня Лицаря з Білим Щитом.
Лицар Ристридин поважно дістав з торбинки, що висіла на поясі, перстень і простягнув його Тіурі.
— Будь ласка, — сказав він, — візьми.
Хлопець затиснув коштовність у руці і сів. Раптом він відчув жахливу втому. Страх і напруження минулого дня виявилися занадто сильними. Тремтячою рукою він узяв келих і зробив великий ковток. Вино обпекло горло і приємно зігріло. Юнак підняв очі на лицарів: ті зніяковіло спостерігали за ним.
— Ми знаємо, що Червоні Вершники були ворогами Лицаря з Білим Щитом, — несподівано почав лицар Ри-стридин, — так само як і їхній суверен, Лицар з Червоним Щитом. Знаємо про двобій, що відбувся між ними. Та нам інакше розповіли про те, як він завершився.
— Двобою взагалі не було, — втрутився Тіурі.
— Ти маєш знати, що розповіли нам, — сказав Ри-стридин.
— Я шукав його, Лицаря з Червоним Щитом, — провадив далі Бенду. — Лицаря з Білим Щитом було знайдено вбитим, і ми знали, хто його ворог. Я знайшов Лицаря з Червоним Щитом у Королівському лісі, що на південь від мисливського будинку, разом з п’ятьма чи шістьма Червоними Вершниками. Я попросив його показати своє обличчя й розповісти, що він зробив зі своїм супротивником, Лицарем з Білим Щитом. Той зняв свій шолом, але під ним виявилася чорна маска.
— І в нього теж? — пробурмотів Тіурі.
— Так, чорна маска. І він сказав: «На жаль, шляхетний лицарю, зняти маску не можу. А стосовно Лицаря з Білим Щитом, то я викликав його на двобій. Здається, це не заборонено? Та ба! Хоч як прикро, але мушу визнати: він мене переміг, вибив із сідла — і я “наївся піску”! Це вже вдруге! Утім присягаюся, з третього двобою переможцем вийду я!» Тоді я вигукнув: «Але Лицар з Білим Щитом мертвий!» Він дивився на мене, та маска не давала змоги побачити, був він здивований чи ні. «Мертвий? — перепитав він, помовчавши. — Не можу сказати, що я дуже засмучений. Він, як ви знаєте, був моїм ворогом.» «Його вбили! — мовив я. — Хотів би я знати, де були ваші Червоні Вершники сьогодні вночі і що вони можуть про це розповісти». «Тут! -розлючено крикнув він. — Вони були зі мною, ось тут!» «Мені відомо, що ви маєте більше вершників, аніж я наразі бачу» — мовив я. Але він мене перебив: «Ви насмілилися підозрювати мене і моїх вершників у загибелі Лицаря з Білим Щитом?! У тому, що я міг заплямувати свою лицарську честь?! Він був моїм ворогом, і я вбив би його, якби зміг, у чеснім бою!» Червоні Вершники оточили його, загрозливо зиркаючи на мене. Я мовив: «Загинув хоробрий лицар, і кожному, хоч би ким він був, другом чи ворогом, має бути прикро через те, як саме це сталося. Щодо вас, лицарю в масці, мені важко судити, оскільки ми незнайомі. Скажу лишень: мені не подобається ваша манера переносити свою ворожнечу у володіння короля Дагоната! Повертайтеся до Евіллану, звідки приїхали, і бийтеся на своїх теренах або в королівстві Унавена!» На ті слова він засміявся й відказав: «Ви могли те саме сказати і Лицарю з Білим Щитом! Він також був чужаком у вашому королівстві, тож і його це стосується! Та я піду звідси; і, до речі, не варто підозрювати лише Червоних Вершників! У такого, як Лицар з Білим Щитом, чимало ворогів. Він занадто багато знав, та й багато про кого. Небезпека могла на нього чатувати з найневиннішим обличчям. Не лише я бажав його смерті. І наостанок додам: він був моїм ворогом, проте я поважав його і захоплювався ним, можете написати це на його могилі».
Бенду замовк і, помовчавши, завершив:
— І Лицар з Червоним Щитом зі своїми вершниками поїхав. Я не міг зупинити їх, бо зі мною були тільки лицар Арват і мій зброєносець. Усе це мені не сподобалося! Я не знав, хто він, але не вірив йому, хоча й у підступне вбивство також було важко повірити.
— Я зустрів інших Червоних Вершників, — сказав Ристридин, — але вони заперечували, що бодай щось знають про вбивство. Один із них потайки від інших наздогнав мене й розповів, що їхній суверен, Лицар з Червоним Щитом, зазнав поразки в бою і доручив решті Червоних Вершників стежити за ворогом. Але ті, знайшовши Лицаря з Білим Щитом убитим, злякалися, що їх самих звинуватять у вбивстві, і втекли. Потім вершник додав, що начебто там вештався юнак, який давно стежив за Лицарем з Білим Щитом: мовляв, йому сподобався перстень на пальці в лицаря. Тієї лихої ночі вони бачили його й хотіли затримати, але він зник. Згодом у трактирі «Айкарвара» ми дізналися про юнака, що вкрав коня. На його пальці люди бачили перстень. Він дивно поводився й утік на коні Арданвені.