Відчуваючи щось недобре, юнак скочив на ноги і вихопив меча. Хтось напав на нього ззаду, та хлопець був до цього готовий і, тільки-но відчув руки на шиї, упав на спину, чим дуже здивував нападника, бо той не очікував цього. Він так і лишився лежати й не ворушився. Проте підвівся перший нападник і знову кинувся на Тіурі. До нього приєднався ще один і схопив юнака за руки, а інший намагався порвати на ньому сорочку. Хлопець відчайдушно захищався. Лист! Вони шукали листа! Тіу-рі почув сигнал ристридинового рога і крикнув:
— Допоможіть!
Раптом юнак відчув пекучий біль у лівому плечі. Хтось із нападників штрикнув його ножем! У Тіурі потемніло в очах, та він не припиняв оборонятися. Навколо збиралося все більше людей, було чутно крики, кінське іржання. Хлопець захищався, хоча й розумів, що довго не протримається.
А втім, до листа вони поки що не дісталися... поки що! Якоїсь миті він відчув, що нападники відступили, і тут знепритомнів.
Отямився Тіурі від дотику. Скрикнувши, він спробував підвестися й одразу схопився рукою за те місце на грудях, де зберігався лист.
— Тихо, тихо, — заспокоїв його лицар Ристридин, -це я. Лежи спокійно.
Тіурі знову опустився на землю. На превелику свою радість він намацав листа — лист був на місці. З полегшенням юнак заплющив очі. Шум бою вщухав, удалині було чути притлумлені крики. Коли він знову розплющив очі, то зустрівся зі стурбованим поглядом Ристри-дина, який схилився над ним.
— Як почуваєшся? — спитав лицар. — Тебе поранено, але, здається, не тяжко.
— Та це нічого, — тихо відповів Тіурі, силкуючись трохи підвестися, намагаючись здолати запаморочення. Юнак роззирнувся довкола. Схоже, битва завершилася. Двоє Червоних Вершників, що лежали неподалік, були мертві. Трохи далі нерухомо лежав ще хтось: він не був одягнений у червоне, проте й до сірого гурту не належав. Ілмар тримав за повіддя декількох стривожених коней. Більш нікого не було видно.
— Де решта? — спитав Тіурі.
— Переслідують Червоних Вершників. Вони втекли до лісу, — відповів Ристридин, швидко і вправно обстежуючи рану Тіурі. — Нічого страшного, — додав він, — постривай хвильку.
Ристридин розстебнув свою торбу й дістав полотно. Підійшов Ілмар з шоломом, повним води. Ристридин промив і перев’язав рану Тіурі.
— Ось так. Тепер добре було б відшукати затишну місцину, тут тобі незручно сидіти.
Не чекаючи відповіді, він підняв Тіурі на руки, ніби той був маленьким хлопчиком, всадовив його осторонь дороги так, щоби той міг спертися на скелю. Потім дав відпити декілька ковтків пряного вина, що мав із собою.
— Відпочинь трохи, скоро тобі стане ліпше.
Кінь Арданвен підбіг до Тіурі, нахилився й обнюхав його.
— Він врятував тобі життя, — сказав Ристридин. -Один із вершників накинувся на тебе з сокирою, та Арданвен кресонув його копитом. Онде лежить тепер, мертвий.
Тіурі погладив морду вірного коня.
— То що ж насправді трапилося? — запитав він. — Я не можу зрозуміти.
— Зненацька на тебе напали одразу двоє. Ти бився одночасно з двома, та їм на підмогу надходили інші. Ми не змогли дістатися до тебе вчасно, і якби не Ардан-вен, наша допомога могла б запізнитися. — Ристри-дин, притуливши руку до лоба, вдивлявся по той бік дороги. Почало сутеніти, а в лісі було й зовсім темно.
— Я залишу тебе ненадовго. Візьми мій ріг, у разі небезпеки — сурми.
Він, не гаючи часу, від’їхав, його помічник — за ним. Тіурі притулився до скелі і дивився на ріг, що лежав у нього на колінах. Хлопець був виснажений, рана пекла, та він був вдячний, що все завершилося добре.
Хоча. він ще не знав, що там з рештою гурту. Б’ються десь із Червоними Вершниками? Тіурі озирнувся. Дивитися на мертвих було неприємно, і юнак відвів погляд на ліс. Та розгледіти нічого не міг. Він дістав листа, оглянув його, але, зачувши кроки, знову сховав.
Це були Ристридин та Ілмар.
— Ми перевіряли, чи не ховається ще хто серед скель, та не знайшли ані душі, — мовив Ристридин і повернувся до Ілмара. — А тепер подбаємо про мертвих. Ми можемо поховати їх подалі або як слід засипати камінням.
— Вам допомогти? — запропонував Тіурі.
— Не треба. Сиди спокійно. Ти вже достатньо потрудився на сьогодні. Постривай, підстелю тобі ковдру — спробуй заснути.
Вони обережно влаштували Тіурі, укутали його двома ковдрами, а замість подушки підсунули під голову сідло. Проте заснути хлопець не міг — занадто вже був збентежений. Згодом підійшов Ристридин і сів поруч, а Ілмар збирав хмиз для вогнища. Стало зовсім темно.