— Зараз?! Посеред ночі?! — розсердився трактирник. — Іди геть і повертайся вранці!
— Але це вкрай важливо! — наполягав Тіурі. — Будь ласка... не зачиняйте вікно!
Чоловік визирнув знову:
— Хто ти? Кого тобі треба бачити?
— Немає значення, хто я, — прошепотів Тіурі. — Мені конче потрібно бачити Чорного Лицаря з Білим Щитом.
Трактирник видав дивний звук, але Тіурі не міг збагнути, чи то була злість, чи то здивування. Та сонливість у голосі раптово зникла, і хазяїн мовив:
— Зажди, зараз спущуся.
Голова зникла з вікна, і трохи згодом Тіурі почув, як загрюкали, заскрипіли засови, двері відчинились — і на ґанку з’явився чоловік у нічному одязі; у його руці мерехтіла свічка.
— Отже, — сказав він похмуро, розглядаючи Тіурі з голови до ніг, — я хазяїн трактиру «Айкарвара». Кажи, навіщо ти підняв мене серед ночі?
— Мені потрібно бачити Чорного Лицаря з Білим Щитом. Я конче мушу поговорити з ним.
— Цієї ночі ти вже другий, — пробуркотів чоловік. -Проте поговорити тобі з ним не вдасться.
— Але ж ви можете його розбудити?!
— Не можу, бо Чорного Лицаря з Білим Щитом тут немає, ще до опівночі він пішов звідси.
— Ні, — злякано скрикнув Тіурі, — цього не може бути!
— Чому не може бути? — спокійно заперечив трактирник.
— Куди він поїхав? — захвилювався юнак.
— Якби знав, то сказав би, — відповів чоловік. — Але я того не знаю.
Здавалося, він помітив переляк на обличчі Тіурі, тому додав:
— Гадаю, він таки повернеться, якщо насправді такий добрий та вправний лицар, яким здається. То ти приїхав до нього чи від нього?
— До нього.
— І що ти маєш йому розповісти?
— Цього не можу вам сказати. Я дуже поспішаю. Чи не знаєте, коли він повернеться?
— Якби знав — сказав. Але теж не знаю. Я взагалі нічого не знаю про цього лицаря. Дуже дивна історія,
— замислившись, відповів трактирник і так почухав голову, що злетів нічний ковпак.
— О! Але ж мусите ви бодай щось знати! — не вгавав юнак. — Коли він звідси вирушив? Чому? У якому напрямку?
— Забагато запитань, — зауважив хазяїн трактиру.
— Він втомлено нахилився і підняв свого нічного ковпака. — Ходімо до кімнати, нема чого стовбичити на порозі. Не люблю холодної вранішньої вологи, від неї в мене ревматизм.
Він увійшов усередину, поставив свічку на стіл і знову натягнув свого ковпака. Тіурі, йдучи за хазяїном, нетерпеливився:
— То куди ж зник Чорний Лицар?!
— Він з’явився вчора вдосвіта, — заговорив трактирник. — Дивний гість. Не те що я сумніваюсь у тому, що він хоробрий лицар, о ні! Він вразив мене. Він був сам-один, навіть без зброєносця. Його обладунки були чорні, як ніч, тільки щит, що його він тримав у руці, був білий, як сніг. Чорне забороло було опущене, і він не підняв його, навіть коли зайшов усередину, питаючи про кімнату. Кімнату він, звісно ж, отримав; удень я відніс йому попоїсти — так, як він мене й просив. Сподівався, що врешті зможу побачити його обличчя. Та де там! Він зняв свої обладунки та шолом, але на обличчі в нього залишалася чорна шовкова маска, через яку було видно лише очі. Дивно, чи не так? Мабуть, він склав обітницю. Ти про це щось знаєш?
— Де ж він подівся? — знову спитав Тіурі.
Трактирник, схоже, трохи розсердився, та все ж відповів:
— Про це я саме й хотів розповісти. Десь о першій чи другій ночі, я вже був у ліжку, несподівано у двері закалатали. Я визирнув у вікно і побачив іще одного Чорного Лицаря. «Відчини! — гукнув той. — У твоєму трактирі зупинився Чорний Лицар з Білим Щитом?» «Так, — обізвався я. — Але ж зараз уже глупа ніч...» -«Відчиняй негайно, бо двері виб’ю!» Я мерщій кинувся відчиняти двері. Переді мною стояв лицар у чорному, як ніч, обладунку, тільки його щит був червоний, як кров. Він суворо запитав мене: «Де Чорний Лицар з Білим Щитом?» «Він спить», — відповів я. «Так розбуди його, маю до нього розмову! Ворушись!» Чесно кажучи, я трохи злякався, тому, не зволікаючи, послухався. Та не встиг і кроку ступити, а той уже спускається. В усіх обладунках, у шоломі, забороло опущене, меч на місці, і білого щита тримає. Спустився, увійшов до кімнати. Чорний Лицар з Червоним Щитом рушив назустріч, вони стали один проти одного, і тоді Чорний Лицар з Червоним Щитом зняв рукавицю й кинув тому під ноги. Лицар з Білим Щитом підняв її й запитав: «Коли?» «Зараз!» — відповів Лицар з Червоним Щитом.
Трактирник змовк, переводячи дух, і завершив:
— Мовчки вони вийшли з трактиру і зникли в лісі.
— Значить — двобій, — сказав Тіурі.
— Схоже на те, — підтвердив трактирник. — Досі жоден не повернувся.
— Отже, вирушили десь о другій? — уточнив Тіурі. -А зараз котра?