Він дивився на Тіурі, його очі блищали крізь прорізи маски:
— Ти маєш мені щось передати?
— Так, пане, — листа.
— Я знав, що мій зброєносець знайде вістового, — полегшено зітхнув лицар. — Стривай, — зупинив він юнака, щойно той зібрався дістати листа. — А ти нічого в мене не хочеш запитати?
І тут Тіурі згадав, що мусить спершу запитати пароль.
— Чому... чому ваш щит білий? — затинаючись, спитав він.
— Тому що білий містить усі кольори, — відповів лицар. Його голос зазвучав набагато потужніше. Цей голос вразив Тіурі, і юнак відчув до нього глибоку довіру.
— Звідки ти прибув? — запитав лицар.
— Я приїхав здалеку...
— Покажи мені того листа, — наказав лицар. — Ні, зачекай. Спершу подивися, чи ніхто не шпигує за нами.
Тіурі роздивився навколо.
— Окрім наших коней, немає нікого, — запевнив юнак. Він дістав листа й показав лицарю. — Шкода, пане, — вирвалось у нього, що ви програли двобій!
— Двобій? — здивувався поранений. — Ніякого двобою не було, у двобої мене ще ніхто не здолав. Чорний Лицар з Червоним Щитом заманив мене в пастку. Його Червоні Вершники оточили мене й напали гуртом.
— Який жах! — обурився Тіурі.
— Але вони не знайшли того, що шукали, — продовжив лицар. — Вони хотіли знищити не лише мене, а й листа, якого ти мені щойно показав. Сховай його надійно, а я розповім тобі, що ти маєш робити далі... Тільки спершу розкажи, чому саме ти приніс листа.
І Тіурі розповів лицареві свою історію.
— Добре, — прошепотів поранений і на мить змовк, а потім мовив лагідно: — Не дивися так стурбовано.
Тіурі відчув, що чоловік усміхається під маскою, і йому закортіло побачити його обличчя.
— Слухай-но, — вів далі лицар. — Я говоритиму коротко, бо в мене обмаль часу. Цей лист для короля Унавена, і він надзвичайно важливий. Я вже не зможу його доправити. Це мусиш зробити ти.
— Я?.. — прошепотів Тіурі.
— Так! Я не знаю нікого іншого, хто краще за тебе зробив би це. Ти зможеш, я довіряю тобі. Вирушай мерщій, не можна гаяти ані хвилини. Їхатимеш на захід, спершу лісом, потім вгору понад річкою, доки не дістанешся її витоку. Там живе відлюдник на ім’я Ме-наурес... Візьмеш мого персня, покажеш його — і він зрозуміє, що ти мій посланець. Менаурес допоможе перейти гори, самому тобі не здужати. За горами дорога сама приведе тебе куди треба... — Лицар підняв руку: — Візьми цього персня. Я знаю, що прошу про велику послугу, але ти впораєшся з цим найкраще.
Тіурі обережно зняв перстень з його пальця.
— Я готовий зробити це, — сказав він, — але не знаю.
— Ти мусиш це зробити, — наполягав лицар. — Та я хочу, аби ти пам’ятав: це справа дуже складна та ризикована. Ти вже сам переконався: вороги намагаються відібрати листа, полюють на нього, і багато небезпек чатує на тебе, тож тримай доручення у великій таємниці, нікому про нього не розповідай. Та передай листа неодмінно в руки королю Унавену.
— Що... що в тому листі? — запитав Тіурі, обережно прилаштовуючи перстень на палець.
— Це таємниця, — відповів лицар. — Листа відкривати не можна. Лише в разі надзвичайної небезпеки, коли не буде можливості зберегти його, тільки тоді прочитай, щоб передати зміст королю. Звісно, сам лист ти мусиш знищити.
Він хвилю помовчав і ледь чутно запитав:
— То ти відвезеш листа?
— Так, пане.
— Заприсягнися своєю лицарською честю, — прошепотів лицар.
— Присягаюся своєю лицарською честю. тільки. -затнувся він, — я ще не лицар.
— Ти будеш лицарем, — запевнив його Чорний Лицар з Білим Щитом. — Тепер зніми з мене, будь ласка, маску... Смерть слід зустрічати з відкритим заборолом.
Тремтячими руками Тіурі зняв маску й побачив спокійне шляхетне обличчя Чорного Лицаря. Приголомшений хлопець схопив руку помираючого й ще раз пообіцяв, що доправить листа.
— Я помщуся за вас, — промовив Тіурі.
— Це не твій клопіт, — тихо відказав лицар. — Ти маєш бути лише моїм вісником.
Він заплющив очі, його пальці ворухнулися востаннє й завмерли.
Тіурі подивився на лицаря й обережно відпустив руку. Він знав, що Чорний Лицар помер, і був вкрай засмучений, хоча ледь встиг познайомитися з ним. Ті-урі затулив обличчя долонями і прочитав молитву за упокій його душі.
6. Червоні Вершники
Тіурі підвівся, ще раз поглянув на спокійне обличчя Чорного Лицаря з Білим Щитом і попрямував до свого коня. Отже, він має виконати обіцянку: доправити листа королю Унавену — у країну, що на захід від Великих гір.
Юнак зупинився біля коня, розмірковуючи, як найкраще виконати це завдання. Вертатися до міста не можна — витратиш забагато часу. До того ж, йому дове-лося б розповісти про все, а отже — порушити таємницю. Проте вісточку про себе дати потрібно, щоб батьки не хвилювалися й не почали його розшукувати. Слід подбати й про те, щоб Лицар з Білим Щитом був похований належним чином. Окрім того, треба повідомити, хто його вбив.