Згодом юнак знову визирнув у вікно. Вибратися неможливо, занадто високо. А мотузка залишилася внизу, у торбині Паккі. Навіть якби вдалося спуститися, то навряд чи він зміг би втекти, адже он вони: двоє солдатів проходять провулком. Тіурі спостерігав за ними, допоки ті не зникли за рогом. І раптом сяйнула думка. Для чого тут сидіти? Адже можна спробувати втекти через двері! Єдиний шлях до порятунку — діяти! Вислизнути в двері й пройти через ратушу! Думка видавалася божевільною, але чому б не спробувати?
Він приклав вухо до дверей; за ними все ще панувала тиша. Можливо, там узагалі ніхто не стоїть; адже вони не очікують, що він наважиться вийти. Саме тому він мусить це зробити!
4. Втеча
Тихенько відтягуючи засув, Тіурі боявся лише одного, що двері замкнено з того боку. Він дуже обережно потягнув їх. На щастя, двері відчинилися. Хлопець визирнув з-за рогу і побачив воїна, що стояв напівобер-та до нього. Тіурі відчинив двері ширше і тихо сказав:
— Обернися й ані пари з вуст.
Здригнувшись, солдат обернувся й схопився за меча. Але Тіурі направив на нього лук і повторив:
— Ані пари з вуст. Поклади меча. Добре. Тепер підніми руки вгору і підійди.
Той підкорився. Тіурі почув голоси інших, тих, хто перебував у ратуші. Юнак помітив, як зблиснули очі охоронця, і зрозумів, що має поспішати.
— До кімнати, — наказав він. — Мерщій!
Щойно солдат опинився в кімнаті, Тіурі замкнув його там, а ключ забрав і щодуху побіг; позад себе він почув, що той кличе на допомогу. Хлопець біг коридорами й кімнатами, шукаючи, де можна сховатися. Марно було сподіватися на те, що він втече без перешкод. О, тут є незамкнена шафа. Він заліз туди, причинив дверцята і причаївся. Люди проходили кімнатою, але до шафи не зазирнув ніхто.
Через деякий час він вислизнув зі схованки і продовжив свою подорож величезною будівлею, намагаючись дістатися непоміченим першого поверху. Коли Тіурі почув гамір, що долинав знизу і згори, йому здалося, що він потрапив у пастку. Тіурі забіг до однієї з кімнат, сподіваючись сховатися або, можливо, вилізти через вікно. Кімната була маленька, у ній стояв стіл з письмовим приладдям, на стінах були розвішані карти. Навстіж відчинені двері вели до іншої кімнати.
Щойно він заскочив усередину, як у дверях з’явився одягнений у чорне блідий юнак — писар бурмистра.
Тіурі знову підняв лука і прошепотів:
— Ані слова, бо застрелю!
Писар дивився на нього великими сірими очима, відкривши рота, але не видав ані звуку.
За дверима чулися крики:
— Він має бути десь тут! Шукайте на цьому поверсі! Тіурі наблизився до писаря і пошепки наказав:
— Якщо вони прийдуть сюди, ви повинні вийти й сказати, що мене тут немає. Ідіть до дверей. Я тримаю вас під прицілом.
Писар підкорився.
— Тепер відчиніть двері і стійте так, аби вони не побачили мене, та подбайте про те, щоб не шукали тут, і не надумайте вискочити. Я застрелю вас, перш ніж ви зробите крок.
Писар відчинив двері.
— Гей! — гукнув він когось, кого Тіурі бачити не міг. — А йди-но сюди, мерщій! Я думаю, він спустився сходами. Ловіть його в залі!
Хлопець почув, як переслідувачі кинулися вниз. Писар зачинив двері і підійшов до юнака.
— Я правильно все зробив? — спокійно запитав він і навіть усміхнувся. — І що тепер? Вони будуть на вас чекати там. Ви не спуститеся сходами.
— Тоді спробую по-іншому, — відповів Тіурі. — Не підходьте.
Писар зупинився і, схрестивши руки на грудях, пильно розглядав Тіурі.
— Що тепер? — знову запитав він. — Може, вам краще одразу застрелити мене. Якщо ви будете чекати, то зменшите свій шанс на порятунок. Можна ще кинути зброю вниз і вилізти через вікно. І це є реальна можливість вибратися. А я буду таким добрим, що не здійму галасу, доки ви не втечете.
Тіурі вагався.
— Ну ж бо, скористайтеся шансом, — наполягав писар. — Звісно, ви мені не довіряєте, але вам не можна тут лишатися надовго. Я хочу ще трохи пожити, і мені байдуже, втечете ви чи ні. Уявлення не маю, що хоче від вас бурмистер, і ще менше — звідки у вас такі кровожерливі схильності. але від цих темних справ намагаюся триматися якнайдалі.
Аж тут хтось завовтузився біля дверної ручки.
— Гей там! — гаркнув чийсь сердитий голос. — Від-чиніть-но!
— Сховайтеся в сусідній кімнаті, — порадив писар Ті-урі, прямуючи до виходу.
Тіурі відступив убік, тримаючи лук напоготові.
Писар відімкнув двері й знову заговорив з кимось, хто стояв у коридорі:
— Що тепер трапилось? Ви збираєтеся весь час мене відволікати?