— Але як? — спитав трактирник.
— Може, підкупити вартових? — запропонував хтось.
— Підкупити! — презирливо кинув Ірувен. — Підкуп! Невже в нашій Данґрії дійшло вже й до цього?
— А як ти хочеш?
— Іти до ратуші, усім разом, і вимагати його звільнення.
— Безглуздо, — заперечив Долвен. — Зчиниться бійка, проллється кров! Невже в Данґрії дійшло вже й до цього?
— Послати звістку королю Унавену?.. — запропонував хтось.
— Ні, занадто багато часу. — втрутився Тіурі. Він не міг сказати, що сам є вісником, який має сповістити короля! І що має поспішати, але не може покинути Пак-кі. Хто знає, що бурмистер та його поплічники з ним зроблять!
Усі заговорили разом. Але врешті-решт Ардоку пощастило заволодіти їхньою увагою.
— Слухайте всі! — проголосив він. — Мені ідея Іруве-на не видається такою вже й безглуздою. Я, звісно, не данґрієць, але й мені відомо, що нікого не можна посадити до в’язниці без причини і звинувачення.
— Саме так, — підтвердив Ірувен. — Це прописано в законі. У бурмистра немає ані законних причин, ані звинувачень, а про особисті причини він не говоритиме. Правда, Мартине? Ти ж казав про це?
— Так, — кивнув Тіурі.
— Отже, якщо ми підемо до нього й вимагатимемо звільнити хлопця, він не матиме підстав для відмови,
— вів далі Ардок, — інакше йому доведеться вигадати звинувачення.
— А якщо вигадає? — припустив трактирник. Вийде так, що ми далеко зайшли.
— Як вас арештували? — спитав Ардок у Тіурі. — Просто так, не висунувши звинувачень? Чи були там свідки?
— Його солдати не будуть свідчити проти нього! -заперечив Долвен.
— Писар теж був при цьому, — сказав Тіурі. — Він може підтвердити, що жоден із нас не зробив і не сказав нічого такого, за що нас слід було б кинути до в’язниці.
— А твій товариш одразу втік? — спитав Ардок.
— Так. Щойно зрозумів, що бурмистер замислив зле.
— Можемо зробити так, — запропонував трактирник.
— Зараз у ратуші почнеться Рада старійшин, а вона завжди відкрита для публіки. Ми просто прийдемо туди.
— Бурмистер не наважиться у відкриту піти супроти закону, — підтримав його Долвен.
— Треба просити магістра Дирвіна піти з нами, -запропонував сусід Долвена. — Він людина впливова, його слово справить враження.
— Магістер Дирвін — старійшина Цеху сріблярів, -прошепотів Ірувен Тіурі. — Раніше він входив до Ради старійшин, але пішов у відставку, бо ніколи не погоджувався з бурмистром.
— У будь-якому разі магістер Дирвін має знати те, про що розповів цей юнак, — продовжував сусід Долве-на. — Про евілланських шпигунів і про решту.
— Щось я не зрозумів, — завагався Долвен. — Ми ж начебто збиралися укласти мир.
— Кажуть, — тихо мовив Ардок, — але скільки минуло часу відтоді, як відбули королівські посли? А новин ми не чули. Лицар Андомар, знаю достеменно, досі не повернувся до Інґевелла.
— Так само, як лицар Едвінем не повернувся до Фо-рестерре, — додав Ірувен.
— Це не так швидко робиться, — сказав Долвен. -Евіллан далеко.
— Але жодна новина від них не надійшла, ані добра, ані лиха... нічого.
Усі принишкли. І Тіурі згадав, що вже чув ім’я лицаря Андомара. Як і Едвінем Форестеррський, він був з тими, кого король Унавен послав до Евіллану. Було зрозуміло, що з мирними переговорами щось пішло не так.
Вдалині пролунав бій годинника на вежі.
— Чули? — мовив трактирник. — Б’є на восьму. За півгодини почнеться Рада.
— Тоді ходімо, — запропонував сусід Долвена. — Я зайду за магістром Дирвіном. За півгодини, сподіваюся, ми будемо з ним у ратуші.
— А я говоритиму з усіма, кого побачу, — пообіцяв Ірувен. — Насамперед — на ринкову площу, там ще повно народу. Ідеш з нами? — запитав він Тіурі.
— Так, — юнак подивився на людей, що стояли довкола, і сказав, звертаючись одразу до всіх: — Дякую всім вам за допомогу.
— Потім подякуєш, — відгукнувся Ардок. — Ходімо.
6. Визволення Паккі
Дорогою Ірувен розповів Тіурі, що зазвичай бурмистер збирає Раду старійшин, яка разом з ним править містом, у великій залі ратуші. Кожен, хто забажає, може бути присутнім. З давніх-давен Рада збиралася раз на тиждень, і кожний житель Данґрії міг виступити там, поставити запитання чи подати скаргу. Однак останнім часом зібрання часто скасовували або ж безпідставно закривали для громади, і це була одна з причин невдоволення містян.
Тіурі з подивом спостерігав, як Ірувен зібрав біля себе юрбу і звернувся до неї з палкою промовою. Він нагадував людям, чому всі були незадоволені бурмистром, натякав на небезпеку, що загрожує місту, і насамкінець розповів, що правитель намагався позбавити волі двох юних чужоземців.