1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i дому вашому, що посiтили єсте невольника i тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В. Н., то од мене їй низенько поклонитеся. Та накажiть, щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость] 0[рську]. Коли маєте "Свячену воду", то спишiть та пришлiть менi, бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi як будете писать, то їй i Федоровi Iваненковi од мене гарненько поклонитеся, нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську справу i паперу. — Що у вас робиться у Седневi? Що поробляє I. I.? Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi милосердому i благаю його, щоб ви не забували
Т. Шевченка.
До А. Лизогуба_
7 марта 1848 _
К[репость] О[рская]. _
_
Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, єдиний друже. Так зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як її не цiлувать, не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви менi її вторiк показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химернiше улагодить, — чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихiй моїй годинi. Благий i дивний еси господи! Сьогоднi недiля — на муштру не поведуть, цiлiсiнький день буду переглядать твiй подарунок, щирий мiй, єдиний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив, передививсь все, все до крихотки цiле, i Шекспiр, i папери, i фарби, i цизорик, i карандашi, i пензельки, — все цiлiсiньке. Не утрачайся на альбом, друже мiй! буде з мене i цього добра поки шо. Недавно з Яготина прийшов лист до мене… спасибi їй. добрiй В. Н., що не забуває мене, хоче менi, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тодi я i тяжкого походу i Аральського моря, i безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
Одна тiльки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти нiкчемне оте море.
Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i апрiль мiсяць я ще буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо тiльки бог святий знає, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з моєї бiдної країни!
Я тепер (поздоров боже вас) хоч i багатий на папiр, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки i удiлить декому треба хоч по аркушику.
Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одне те, що сьогоднi пошта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул.
Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. i радiсть всьому дому вашому, спасибi вам, бувайте здоровi та напишiть хоч стрiчечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.