В ящичку, зручно вмостившись, лежало десять коробочок з цупкого картону. Розчепивши верхні стулки ящичка, витягнув якийсь пакетик з промасленого сірого паперу. Таких пакетиків, трохи більших за сірникову коробку, було десять. Поквапливо розгорнув — на долоні, виблискуючи, лежали цвяхи. Металеві чотиригранні цвяхи. Їхнє призначення було мені добре відоме. Цвяхи не мали головки і були виготовлені «на конус». Такими цвяхами підковували коней: прибивали до кінських копит підкови. Кожна підкова прибивається п’ятьма цвяхами. В кожному пакетику було двадцять ухналів[31].
На тому грабування мною державного майна закінчилось.
Через півстоліття, маючи намір звіритись з кимось своїми спогадами про ті дуже пам’ятні червнево–липневі дні сорок першого, я запитав свого товариша[32], як йому врізалась в пам’ять та картина наступу–відступу.
— А як? Наші тихенько пішли, німці тихенько прийшли. І хоч окремі епізоди вказують на те, що підготовка до оборони все ж таки була, проте якогось дієвого практичного значення вона не мала.
Скажу хоч би про згадувані вже ДОТи. Я вже описав, що собою являла «довготривала вогнева точка». Так от таких ДОТів в самому містечку та на його околицях вздовж правого берега Бугу я знав біля двох десятків. Йшли вони в два ряди. Кожен розміщений був на якомусь узгірку, пагорбі. Деякі були хитро замасковані клунею, хлівом, а то і хатою, тобто, до пори до часу такий ДОТ був захований всередині селянської будівлі.
Укріплення йшли по високому правому березі річки. Лівий берег був пологий, безлісий, з безкінечними левадами, лугами, полями.
Але наступаючий ворог зайшов…
Тут вже не раз згадувалось про військове містечко, яке завжди було зайняте якоюсь військовою частиною. На моїй пам’яті постає то кавалерійський полк, то танковий. З листопада 1939‑го по травень 1941‑го в Хмільнику дислокувався — 680‑й стрілецький полк 169-ї стрілецької дивізії.
10 травня 1941 року, тобто, за півтора місяці до початку війни, полк було виведено з Хмільника. Залишився в військовому містечку лише невеличкий підрозділ для охорони. Треба сказати, що військове містечко було дуже добре побудоване: кілька великих казарм для рядового складу, двоповерховий будинок штабу, столова, лазарет, конюшні, ангари, склади і ще багато різних будівель. Всі інші війська лише «проходили» через Хмільник. Мобілізація проходила так, що майже всі чоловіки (як молоді, так і старші) залишились при своїх домівках. Абсолютна більшість їх була вибита вже в кінці війни, коли місто було звільнено від окупантів, а уцілілі чоловіки влились в ряди наступаючої Радянської Армії.
З перших літніх днів 1941 року над Україною, обширами її степів, лісів і водних плес загриміли небачені бої. Наші війська, відчайдушно обороняючись, відступали, віддавали ворогові міста й села. Маловіри втрачали надію. Патріоти ж, наче гартована сталь, накопичували сили й готували окупантам жорстоку поразку.
Десть з-під Кожухова била німецька артилерійська батарея. Схоже — далекобійна. Снаряди через рівні проміжки часу раз–у–раз перелітали через місто, своєрідно шваргочучи[33], і падали в чистому полі аж біля Митника. За секунду–дві до нас долітали звуки вибухів снарядів. Ми швидко звикли до тієї німецької стрілянини і безпомилково визначали: коли почнуть гармати ревти, скільки зроблять пострілів і коли закінчать.
Одного дня, коли сонце вже наблизилось до обрію і здавалось, що день закінчиться без всяких пригод, над містом, на очах всього люду з`явилось два літаки. Один великий з п’ятикутними зірками на крилах та на хвості, летів низько і поволі. Лінія його польоту була прямою: із Заходу на Схід. Цей літак не робив жодних маневрів. Другий літак — невеличкий, з хрестами, метушився навколо великого то вверх, то вниз, то заскоче з одного боку, то з другого, раз–у–раз постукуючи кулеметними короткими чергами. Короткими попереджуючими кулеметними чергами німець хотів змусити літак повернути назад і змусити приземлитись радянських пілотів на зайнятій фашистами території. Але вони вперто дотримувались курсу — на Схід. Ніякого поєдинку в небі не було. Всі, хто спостерігав ту карусель, хотіли, якось допомогти швидкому літаку. Та не знали чим допомогти. Хотілося крикнути, щоб льотчики ще нижче опустились, може, тоді їх не дістане цей маленький в`юнкий хижак. За хвилину потужний однотонний звук двигунів радянського літака віддалився і зник, чувся ще трохи довше звук фашистського літака.
Про те, що наближається лиха година, неминуче вказувала евакуація деякої частини жителів містечка. В основному, та невеличка частина була з єврейської громади, та й та, що евакуювалась на Схід, вирізнялась ще від інших своїм становищем: директор школи, працівник райвиконкому, керівник якоїсь артілі, установи тощо. Не змогли, або не захотіли евакуюватись деякі члени комуністичної партії, комсомольці, громадські активісти. Деякі з тих, що взяли курс на Схід, з’явились у своїх домівках за якихось кілька днів після приходу німців. Мабуть, не зуміли знайти дороги…
33
По тому «шварготінню» ми безпомилково визначали, чиї то гармати: радянські чи німецькі.