4. У цивілізованому суспільстві домашня ненависті, виражається словами, цілком безневинними на папері (самі слова не є образливими), але, вимовлені певним тоном і в певний момент, вони мало чим відрізняються від ляпаса по обличчю. Щоб добре порозважатися, вам з Хлебесем треба виробити в цих двох дурнів подвійний стандарт сприймання. Хай твій підопічний вимагає від матері, щоб вона сприймала його слова у буквальному значенні; що ж до слів матері, то хай він сприймає їх у якнайширшій інтерпретації, по-своєму витлумачуючи тон, яким вони сказані, підтекст, який, мовляв, криється в них, і наміри, з якими їх ужито. З другого боку, матір треба заохочувати, щоб вона зайняла таке саме становище стосовно сина. Це призведе до того, що після кожної сварки обоє будуть переконані в своїй повній невинності. Типовою стане така ситуація: «Я всього-на-всього запитав її, коли ми обідатимемо, а вона вже починає дратуватися». Коли ця звичка усталиться, ти зможеш створювати чудові ситуації, в яких людина щось каже з явним наміром образити іншу людину, а після того, як її намір досяг мети, засмучується.
Напиши мені про ставлення цієї літньої жінки до релігії. Чи виникає в неї почуття ревності у зв'язку з цим новим чинником у житті її сина? Чи не вражає її самолюбство те, що він одержав релігійні знання від інших і до того ж дуже пізно, тоді як, на її думку, вона давала йому прекрасні можливості для цього в дитинстві? Чи вважає вона, що син надміру «метушиться» довкола релігії? Чи, може, вона думає, що він прилучився до релігії на дуже легких умовах? Пам'ятай про старшого брата з притчі Ворога!
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист IV
Мій любий Шашеню!
Авіаторські пропозиції, які ти висловлюєш у своєму останньому листі, переконують мене, що настав час написати тобі окремого листа про пекучу проблему молитви. Ти міг би й утриматися від коментаря про те, що мої поради стосовно молитов підопічного за матір «виявилися зовсім недієвими». Про такі речі небіж не повинен писати своєму дядькові, рівно ж як молодший спокусник підсекретареві відділу. Це свідчить про твоє жалюгідне бажання перекласти відповідальність на чужі плечі: ти повинен навчитися сам розплачуватися за свої власні помилки.
Якщо це можливо, то найкраще було б узагалі відвернути підопічного від молитви. Коли маєш справу з дорослою і нещодавно навернутою до громади Ворога людиною, як, для прикладу, твій підопічний, то найкраший спосіб — це заохотити її до спогадів або викликати в її уяві картини механічного читання молитов у дитинстві. Якщо в підопічного виникає реакція проти цього, то його думки можна спрямувати на щось цілком сьогочасне, внутрішнє, невимушене і нерегульоване, у початківця це звичайно викликає прагнення поринути в невиразно побожний настрій, у якому немає справжньою зосередження волі та інтелекту. Один із їхніх поетів, Колрідж, писав, що він молився не «ворушачи губами і стоячи на колінах», а просто «спрямовував свій дух на любов» і входив у «молитовний стан». Оце саме та молитва, якої нам треба. Оскільки вона дещо подібна до мовчазної молитви, яку практикують ті, хто просунувся дуже далеко в служінні Ворогові, то зарозумілі й ледачі підопічні захоплюються нею досить довго. Принаймні їх кожна переконати, що положення тіла не має ніякого значення під час молитви.
Бо люди завжди забувають (а ти мусиш пам'ятати про це), що вони тварини і що всі рухи й положення їхнього тіла впливають на їхні душі. Цікаво, що смертні завжди вважають, ніби ми вкладаємо ті чи інші думки в їхній розум: насправді ж наша робота полягає насамперед у тому, щоб не допустити думок до їхнього розуму.
Якщо це не виходить, треба спрямувати їхні наміри в іншому напрямку. Якщо вони звертаються до самого Ворога, наша поразка неминуча, але є засоби, при допомозі яких їм можна перешкодити у цьому. Найпростіше — це відвернути їхній погляд від Нього і спрямувати його всередину їх самих. Хай вони спостерігають за своєю свідомістю і намагаються викликати там відчуття за допомогою власної волі. Коли люди захочуть просити в Нього милосердя, навій їм бажання викликати в собі милосердні почуття до самих себе й не помічати, що вони звертаються не до Нього. Коли вони захочуть просити в Нього мужності, зроби так, щоб вони відчули себе мужніми. Коли вони просять прощення, хай відчують, що їхнє прохання задовільнено. Навчи їх оцінювати вартість кожної молитви за успіхом у формуванні бажаного відчуття; ніколи не дозволяй їм запідозрити, якою мірою такі успіх чи поразка залежать від того, добрі вони чи злі, бадьорі чи стомлені в ту мить.
Ворог, звичайно, протидіятиме тобі. Там, де молитва, існує і небезпека Його негайного втручання. Він по-цинічному байдужий до гідності свого становища, до нашого становища, як становища чистих духів а от на людські істоти, що стоять на колінах, Він безсоромно посилає дар самопізнання. Проте навіть якщо Він і одіб'є твою першу спробу змінити напрям намірів тих, що моляться, не впадай у відчай. У нас є й витонченіша зброя. Людські істоти не починають з того безпосереднього сприймання Його, якого ми, на жаль, не можемо уникнути. Вони ніколи не знали того жахливого сяйва, того пронизливого, всепроникаючого й болючого блиску, який викликає постійні муки у нашому житті, Якщо ти заглянеш у свідомість свого підопічного, то не знайдеш цього. Якщо розглянеш об'єкт, до якого він звертається, то побачиш, що він складений в його уяві із багатьох сміховинних компонентів. Там будуть образи, взяті із картин, на яких зображено появу Ворога внаслідок ганебної події, відомої як Воплочення; там будуть також менш виразні образи — можливо, цілком дикі або по-дитячому наївні — двох інших Осіб. На них буде видно навіть сліди його власної набожності (і фізичних відчуттів, що супроводжують її), втіленої і спрямованої на об'єкт пошанування. Я знаю випадки, коли той, кого підопічний називав «Богом», насправді містився в лівому кутку стелі спальні або всередині його голови, або на розп'ятті на стіні. Та хоч би який був той об'єкт, підопічного треба змусити молитися саме йому, тобто предметові, який створив він, а не Особі, яка створила його. Ти можеш навіть заохотити підопічного ретельно працювати над удосконаленням того предмета і повсякчас тримати його в своїй уяві протягом усієї молитви. Бо якщо підопічний навчиться бачити відмінність, якщо він свідомо спрямовує свою молитву не до того, яким, на нашу думку, Він мав би бути, а до справжнього Ворога, тоді наше становище враз стане хитким. Як тільки всі свої думки і образи він відкине вбік, або якщо він утримає їх, усвідомлюючи їхню чисто суб'єктивну природу, і ввійде у цілком реальну зовнішню невидиму Присутність, яка оточує його тут таки в кімнаті і яку він ніколи не пізнав так, як вона знає його, — тоді наслідки можуть бути непередбачувані. Уникнути такої ситуації — справжньої оголеності душі в молитві — тобі допоможе те, що самі люди не бажають її в такій мірі, як їм здається. Вони, на щастя, часто ще не готові взяти те, що можна одержати за таких обставин!
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист V
Мій любий Шашеню!
Я трохи розчарований, бо чекав детального звіту про твою роботу, а натомість одержав таку собі абстрактну рапсодію, яким є твій останній лист. Пишеш, що ти «сповнений радості», бо європейці розпочали ще одну війну. Я дуже добре бачу, що з тобою. Ти не сповнений радості, ти — п'яний. Читаючи між рядків твоє вкрай неврівноважене повідомлення про безсонну ніч підопічного, я можу досить точно відтворити стан твоєї свідомості. Вперше за свою діяльність ти скуштував того вина, яке є винагородою за всі наші зусилля, — страждання і збентеження людської душі — і сп'янів. Мені важко звинувачувати тебе. Тобі ще довго треба набувати досвіду. Чи підопічний прореагував на деякі з твоїх страхітливих картин майбутнього? Чи викликав ти в нього тугу за щасливим минулим? Чи відчував він радісний дрож у своєму шлунку? Ти добре грав свою партію, еге ж? Гаразд, усе це цілком природно. Але пам'ятай, Шашеню, — насамперед обов'язок, а все інше потім. Якщо внаслідок твоїх зусиль він утратить лише молитву, то ти вічно відчуватимеш спрагу до того питва, першим ковтком якого тепер втішаєшся. Якщо ж завдяки постійній і холоднокровній праці здобудеш його душу, тоді він буде твій назавжди — повний по вінця живий келих розпуки, жаху та подиву — і зможеш підносити його до губ, коли тобі заманеться. Отож пильнуй, щоб тимчасовий успіх не відволік тебе від справжньої роботи, яка полягає в тому, щоб руйнувати віру й не допускати формування чеснот. У наступному своєму листі неодмінно подай мені повний звіт про ставлення підопічного до війни, щоб ми могли вирішити, як діяти далі: чи зробити з нього палкого патріота, чи ревного пацифіста. Тут є багато можливостей. Але мушу тебе попередити, щоб ти не покладав надто великих надій на війну.