о черево духмяний кіш ясна столице духу
глибинний епос ворожба симфонія і міт
якщо колись він все ж помре якщо віддасть він душу
нетлінне черево внесуть у тишу пірамід
а поки що йому кричу бодай здригнися брило
ти надто довго бубонів про майбуття і про
те як навіки роздаси всім порівну на рило
а тим у кого рил нема їм гаком під ребро
а він своє ти хто такий мовляв ти хто чого ти
мовляв не дихай і мовчи якщо ти є ніхто
у нього в череві палац коханки і колготи
тривалі оплески зірки сортири і авто
а в мене тільки дві руки неб’ючі нетутешні
і як я ними продавлю могутній цей капшук
щоб висипався з нього тлін щоб здувся він нарешті
щоб він розвіявся в пітьму як непристойний звук
4. Політ з астрологом
мій проводир нічний дивак а може просто дурень
він обіцяє в небесах розкішний балаган
там каже музика й питво з космічних винокурень
і ми покажем ворогам наган чи ятаган
там каже міріади зір закручено в сузір’я
ми власні назви їм дамо підійде будь-яка
сузір’я гречки чи пшона сузір’я вовни й пір’я
або сузір’я гопака чи навіть будяка
а ще ж до біса є планет мов хто крупи накрапав
мене тримайся мов коня якщо ти мій синаш
я кожну завоюю так щоб ми підняли прапор
і вітер буде над усім а прапор буде наш
яка там воля звідти я зчитаю людям льоси
яка рухома широчінь куди там тій землі
ну що земля вона пласка по ній гуляє йосиф
не той що в назареті жив а той що у кремлі
по ній блукають кістяки і кличуть нас до ями
там сіє промені чума а смерть усім кума
щодня гризня і пацючня безодня під ногами
і кажуть нам що нас нема і місця нам нема
та все ж дерева на землі на зло усякій владі
ростуть без дозволу царів чи санкції проноз
козацькі кості оживуть навесну в ленінграді
козацькі душі зацвітуть
таким є мій прогноз
БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ
Коломийський полк у Парижі. 1815
палаце правосудний тріумфів арко
обскубані когути плюмажні офіри
машируючи під арков переможно шпарко
співаємо хрипко немов обозні фіри
слава нашим генералам конюхам слава
слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла
в’ється в небі фана рвана як халява
сто фортець добуто і згага запекла
миром пахне як миртом лопочуть газетки
же конець усім войнам же канони відблискали
на ковчегах бальконів гризуться гризетки
що то йде за вояцтво з обгорілими писками
а то ми машируючи полями і битвами
пронесли свої кулі коломийки ранці
розмальовані шаблями ніби бритвами
світимося наскрізно рана на рані
а то ми серед парижу табором стали
острови плинуть річкою вальсуй версале
скінчилась війна і вина сім бочок
сеною плине яворовий листочок
пам’ять ніби сурму виносимо з бою
сім держав перейдемо вмиємось чисто
чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю
Коломиє писанко Коломиє місто
Нарбутове «А». 1917
Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки
нема електрики і хліба і держави
якому ще вклонитися провидцеві пресвітеру
отечество лежить собі двоглаве та іржаве
а ми вчимось писати нашу першу літеру
абетка починається на А
Артерія
Ассирія
АптекА
АренА рАн глибокА мов трунА
історія кричить немов АбеткА
відкрите А мов Арф рАхмАннА грА
мов хор кАлік безкрАю ноту тягне
комусь АрАл
комусь Афон-горА
лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле
нАш перший нАш голодний птАше нАш
зАкрите А нА шибениць глАголАх
впАде перо як тлінний АдАмАшк
нА Азію що вихололА й голА