І придумав Нестірко, на курсах у Мрині підкований, п'єску агітаційну, антирелігійну, щоб у клубі силами комсомольців показать у ніч перед Великоднем, бо не хилилося серце його революційне до тих вистав, які «Просвіта» показувала, не відчувалося в них підходу класового, а суцільний кисіль безідейний із націоналістичним запашком. Так навчали на курсах, і він так думав відтоді. А тут ще вказівка прийшла із Мрина — створити в селі Лігу безбожників і активізувати боротьбу з релігійними пережитками. Як був Нестірко у повіткомі, секретареві комсомольському п'єску свою коротко переказав. За головного героя її був Сатана, він радо зустрічав у пеклі сільського попа і багатіїв сільських та підкуркульників, по казанах із смолою їх розсаджував, знущальними примовками на теми пакульські контрреволюційну сутність їхню розкриваючи. Секретар повіткому трохи кривився, переказ п'єси слухаючи, але ініціативу Нестіркову підтримав: «Оскільки не було ніколи Бога, що товаришами Леніним і Сталіним переконливо доведено, то й Сатани не було, усе це — байки несвідомого елементу. Але класовий підхід у твоїй агітці витримано, головне ж — на конкретному місцевому матеріалі, дій!..»
І підготували пакульські комсомольці виставу, щоб у великодню ніч у клубі показать, відволікши увагу односельчан од вистави церковної. На роль Сатани зголосився сам Нестірко, для себе й придумував її. На чортів, помічників Сатани, делегували, рішенням осередку. Бомбу та Цмокала — як найбільш перевірених у класовій боротьбі та ідейно підкованих. Левко Жила, а ще не розпізнали у ньому шкідника-троцькіста, погодився зіграти отця Олександра, той не один раз соромив Левка за нестрим у п'янках, і озлився він. Куркулів та підкуркульників зображали молоді активісти із бойовитіших, хто не боявся на сцену вийти, ролі були маленькі, по декілька слів, головне — аби кумедніше виставить на посміховисько сільських багатіїв. Але не особливо було перед ким виставляти. Бо грали — майже перед порожнього лавою. Директор школи, та дві молоденькі учительки, прислані нещодавно із Мрина, Михаль Громницький та сільський кореспондент Коршак, ще — з півдесятка хлопчаків, яким обридло стояти у церковній тісноті, чекаючи на хресний хід, — усіх і глядачів. Бо ж постановили розпочати виставу опівночі, коли отець Олександр прорече з амвона «Христос Воскрес!». Хто уже спав і сни бачив, а більшість чередою посунула до церкви, бо ще не переборені були релігійні забобони у свідомості маси, хоч і засуджувалася релігія як дурман для народу.
А Нестірко ж так готувався, так переживав! Ніби справді природжений актор, що уперше виступає на великій сцені, у головній ролі. Вечорами, залишившись сам у боковушці, репетирував роль свою: вимахував стиснутим кулаком до низької клубної сцени, вигукував: «Гей, ти, шолудивий діду, там, на небесах, що маєш себе за творця світу, бійся і тремти! Я, Сатана, повернуся в твоє небесне кубло і підніму янгольські маси на повстання супроти тебе, царя і узурпатора! Ми ще взуємо тебе у ликові постолики і впряжемо у наші пролетарські локомотиви! А поки що я смажитиму у казанах із смолою твоїх славословців, твоїх лизоблюдів — попів і мироїдів, класових ворогів трудящого народу!» Цієї миті хтось за лаштунками сцени, хто не буде задієний у виставі, має ударити молотком по листу заліза, зображаючи грім небесний, репет розлюченого Бога. Проте Сатана лише розсміється на те безсиле громихання міцним і промовистим пролетарським сміхом, той сміх пройме страхом душі ще прихованих, ще не розкритих ворогів радянського ладу, а в свідомість тих, хто вагається, хто сумнівається ще, додасть сили і віри, бо це буде сміх переможця. І до пізньої ночі тренувався Нестірко, намагаючись сміятися басовито, розкотисте, лунко.
На виставу Нестірко позичив у Левка Жили його червоні, кавалерійські штани — галіфе. І накидку зшив собі із червоної ситцевої скатертини, якою застеляли стіл у клубі під час урочистих засідань. Напередодні пішов він на скотомогильник за селом і знайшов у сухотрав'ї коров'ячі роги з частиною вибіленого дощами та вітрами черепа, приладнав їх собі на голову, прив'язавши мотуззям. Для Левка Жили, що мав зображати отця Олександра у пеклі, зробив він із консервної банки і дроту кадильницю, наповнив її сухими кінськими ковтюхами. Чималого, на дюжину відер, казана привіз із цегельні, у ньому за старого режиму варили баланду для литвинів, які наймалися на літо возити тачками цеглу. Усе продумав і організував Нестірко. І пройшов би захід на належному рівні, хай і перед порожньою залою, якби не безвідповідальність заслуженого кіннотника Левка Жили. Бо опівночі він уже ледь тримався на ногах, розговляючись горілкою, і верз на сцені, що в голову п'яну приходило, кидався на Сатану в атаку, вимахуючи кадильницею замість шаблі. І нізащо не хотів сідати в казана пекельного, а коли Бомба та Цмокало, що зображали чортів, з розцяцькованими сажею тварями, таки сунули його в казан, висипав на себе із бляшанки тліючі ковтюхи і висловився на усю залу такими загогулистими матюками, що молоденькі учительки демонстративно затулили вуха долонями. Але завершилася вистава організовано, оптимістично, як і належиться — колективним співом «Інтернаціоналу». Заспівував Сатана із чортами, присутні у залі звично підхопили пролетарський гімн, дисципліновано підвівшись із лав, а мироїди вужами виковзували з казана на сцені і повзли за лаштунки, так придумав Нестірко.
Коли одспівали «Інтернаціонал», уже дніло і всі розбрелися по хатах — розговлятися. Лише Бомба та Цмокало залишилися із Нестірком, вони ще з вечора запаслися пляшкою самогону та кільцем ковбаси, не свяченої. Та ще Левко Жила, уже нарозговлявшись доста, хропів у кутку боковушки. І не хотілося Нестіркові знімати із себе убрання Сатани, так не хотілося, ніби приросло воно до тіла його разом із коров'ячими рогами на голові. І мовив Нестірко до помічників своїх бойових: «Допивайте своє пійло, якщо без нього не можете боротися за повну перемогу соціалізму, і підемо, як були на сцені, до церкви далєй воювать із релігійними пережитками, бо мало пакульців було в клубі і ще не охоплені широкі пакульські маси нашою агітацією». І допили вони горілку, залишивши на денці для Левка Жили похмелитися, коли прокинеться, закусили ковбасою і попішкували втрьох на гору, до церкви. Нестірко прихопив із собою кадило-бляшанку, роздмухуючи дорогою ковтюхи кінські, аж шкварчало, пахкало вогнем і смерділо на всю вулицю. А отець Олександр із поштом своїм і хористами уже з церкви вийшов і ступав між рядів, паски і всі інші дарунки землі освячуючи. І блимали свічки на дужках кошиків, церкву зоряним вінком обіймаючи, а на небі зорі вже гасли, і жевріли небеса рожево, а в дзвони ще не дзвонили.
І стояв Нестірко на високому ґанкові церковному у червоній накидці із клубної скатертини на плечах, у штанах червоних, кавалерійських, у Левка Жили позичених, із рогами на голові, а Бомба і Цмокало, чортами вбрані та підмальовані, опліч секретаря свого комсомольського. І вимахував Нестірко бляшанкою консервною, роздмухуючи ковтюхи кінські, що сморідним димом дихали, і казав до людей, які зійшлися паски святити: «Ходіть, товариші і товаришки, собі додому і їжте, що своїми руками виростили на землі, совітською владою дарованій, од панів та куркуляк одібраній, їжте без посвячень та молінь. Бо піп тольки водою колодязною покропить, віником над вашими кошиками помахає, а добром вашим лантухи свої наповнить, а церковний староста і дяк завтра вашими пасками свиней своїх годуватиме. Не воскрес Христос, бо й не було такого чолов'яги ніколи, то усе брехні учорашніх експлуататорів і їхніх найманців — попів. Бо яни хотіли, аби ми були рабами їхніми, на них спини гнули, а Бога вигадали, щоб легшей нашого брата, босака, до землі гнуть, у гній мордою тицять. А якщо й був калі Бог, його давно товариш Сатана ліквідував, бо Сатана — істинний революціонер і сіяч пролетарських ідей у всесвітніх масштабах. І скоро ми революцію звершимо на усіх навколишніх планетах, і замайорять над ними прапори червоні, кольору пролитої у боротьбі пролетарської крові. А місця Богові ніде не буде, ні на небі, ні на землі, ми ліквідуємо остаточно Бога як клас. А хто у сеє не вірить, хай прийде до клубу і послухає радіо, що його нам шефи військові подарували: Бог — німий, а радіо — яно говорить до людей і удень, і вночі і правду каже про нашу жисть, а не бреше, як піп у церкві…»