— Величносте! Нехай це нове кохання дасть вам стільки втіхи, скільки журби завдасть мені втрата — якщо тільки я взагалі здатен журитись при вашій величності.
Та йому ще судилось подивуватися. Цілий день його величність нудив світом. А коли Анрі вже втратив надію і в проході коло ліжка поставили столик, щоб він міг пограти в кості з трьома придворними, з'явилися дві гості. Пані де Монморансі для цього навіть поквапилась видужати. Король сидів по другий бік ліжка і через нього розмовляв з матір'ю й дочкою; правду кажучи, мати дужче подобалась йому. Але як же вівчарочки з роману «Астрея», хто нагадує їх і віщує незвідане щастя? Він спитав крихітку, чи вона рада, що йде за пана де Бассомп'єра. Вона з невинним личком відповіла:
— Адже тато цього хоче…
Сердега наречений остовпів. Чи ж давно він чув від неї: «Мій єдиний, довіку єдиний!» А коли король став допитуватись, Шарлотта тількн знизала плечима. Бассомп'єр побачив, що вона з холодним серцям зреклась його. В нього пішла носом кров, він вийшов і два дні не з'являвся на очі. Нe їв, не пив, збувся сну. Король зажадав його знов до себе. Покривджений фаворит зрозумів, хоч і ціною страждань: ця вранішня зоря не добра, вона не має серця, з неї вийде хижачка й більш нічого, а старий король цього не бачить. Для нього дівоча краса — запорука доброти. А за доброту, якої годі знайти, він віддав би половину своєї військової скарбниці — не насправді, так хоч у думках.
Конде не заперечував і покірно прийняв те, що йому наказали: заручення, збільшену в кілька разів пенсію і навіть плітки. Король одружує його, аби здобути коханку для себе. Король обрав саме його, бо за ним підозрюють збочені нахили, отож він, найскорше, й не доторкатиметься до дружини. Все це Конде терпів цілих два місяці, поки не уклали шлюбу. Протягом цього часу король міг мріяти. Кожна зичлива людина бачила, що його прихильність чиста, згідна з приписами пана д'Юрфе, і що ті численні вірші на честь предмета своєї жаги, які він замовляв або складав сам, погані. Звичайно його придворний поет Малерб[117] писав краще. «Як втішно думати про радощі минулі», — це, звичайно, правда, це дуже вдале резюме людського життя. Воно якраз пасує літній людині, що їй до лиця саме думка, а не розпач і не блаженство.
Справжні свої погляди на це непорозуміння Конде виявив, тільки-но звінчавшися. Спочатку він іще взяв десять тисяч ліврів, які король подарував молодій, а також на вісімнадцять тисяч ліврів коштовностей від королеви. До речі йому була й сплата його боргів, і виплата пенсії за три місяці. Король викликав молодят до Фонтенбло, і там вони нарешті показали своє справжнє обличчя. Криводушна дитина, тепер уже принцеса королівського дому, в міру своїх сил використовувала одного проти другого: розпалювала ревнощі в молодому чоловікові й підживляла жагу в старому поклонникові. Якось увечері, при світлі смолоскипа, вона вийшла на балкон, розпустивши коси. Король мало не зомлів — цього разу насправді.
— Господи! Чи він божевільний? — сказала невинна крихітка.
Конде — до Анрі:
— Величносте! Ви що день то молодієте. Ви по кілька разів на день перевдягаєтесь, ви інакше підстригли бороду й не тільки носите комір із зашитими в ньому пахощами, а й барви моєї дружини, і то привселюдно. Це мені не до вподоби, величносте. Ви обох нас — й мене, й себе — виставляєте на посміх.
Такий тон він дозволив собі й говорив дедалі зухваліше. Він був невисокий, худорлявий, мав різкі риси обличчя. Його похмура мовчазність де й ділася. Він прикидався легковажним і недотепним, але вираховувати вмів. Певне, зважив усі шанси, перше ніж утікати з дружиною. Адже позаду зостанеться король, який шаленітиме через своє уявне почуття. Тим більше, коли його ворог Габсбург надасть притулок принцові крові та його дружині. «Такий афронт — йому, переможцеві й великому королю! — думає Конде. — Йому, ідолові Європи, не пробачать такої поразки, та він і сам її не стерпить. Він сам кинеться назустріч своїй згубі, вже, певне, підготованій. Сміливіше! — казав собі молодий інтриган. — Короля вб'ють — тільки йолоп може не бачити цього. І тоді я буду найближчий до трону, а Габсбург підсадить мене на нього. В королівстві не опиратиметься ніхто. Протестанти вважають розлучення свого Анрі недійсним, а його дофіна — незаконним сином».
Суддя де Ту остерігав Анрі. Шкода: той запевняв, що наміри його чисті.
— Ваше минуле свідчить проти вас, — нагадував де Ту. Марно. Анрі написав до Роні, що принц урешті виведе його з терпцю. Роні порадив йому кинути принца за грати. Він уже ладен був послухатись, бо Конде назвав його «єгипетським тираном», а народному королю не до вподоби чути таке. Але тільки припинив виплату пенсії заповзятливому молодикові. Бастілія поки що лишилась погрозою.
117