Невгамовний Спінола доводив йому, що могутнє військо напасника можна розділити на частини й стримувати, поки на нього з усіх боків навалиться всесвітня монархія. Та це було непевне діло: ерцгерцог добре знав свій Габсбурзький дім. Убивство надійніше. Та коли Анрі й зрікся своєї далекої мрії, навіть називав її потай корівницею Дульсінеєю, все ж лишались інтриган Конде й Спінола, що квапив події ще дужче, ніж сам Анрі.
А той посилав до Брюсселя листи, сповнені сердечної туги. Останні з них були нещирі. Нехай вважають, що він ошалів з кохання; тим важче буде розгадати його справжні наміри. Проте все, що він і далі писав крихітці, дуже мало різнилось від перших нетерплячих виявів почуття. В кожному разі овечка не помічала нічого. Вона читала листи великого короля інфанті, та висловлювала захват; але з Брюсселя принцесу не відпускали. А її відповіді приставлялись Анрі неухильно: в такий спосіб сподівались підсунути йому отруту.
— Мене називають новою Єленою, — хвалилась овечка.
— А ви така й є,— погоджувалась інфанта. — Але нащо ви дурите свого вінценосного поклонника зі Спінолою?
— Він до такого звик, йому б цього не вистачало, — відповідала овечка. — А можна й мені про щось спитати вашу високість? Нащо ви так рішуче перешкодили панові д'Естре викрасти мене? Я не хочу сказати, що бажала б зовсім утекти з ним. Але нехай би ваші солдати дорогою знов відбили мене в посланців короля. Цей бій за нову Єлену прогримів би по всіх дворах Європи.
— Ерцгерцог воліє, щоб усе було тихо, — пояснила інфанта.
— Але ж хіба й ви не можете зрозуміти жінку? — підлесливо спитала крихітка.
— Француженку — не можу, — відповіла інфанта з пихою, незбагненною для наївної уяви. Ця легковажна крихітка так і не зрозуміла, що її шпигнули.
Чоловік у самоті
На початку 1610 року військове становище короля було краще, ніж будь-коли. Він уклав угоду а Савойєю проти Іспанії: герцог зобов'язався захищати південно-східний кордон. Моріц Нассауський зi своїми давніми ватагами міг удертись до імперії, не давши їй і отямитись. Місто Галль у Швабії стало свідком зустрічі князів-протестантів з послами короля. Його радник Буасіс згуртував проти імператора союз князів та вільних міст. Їхнім гаслом проголошувалось повернення князям та імперії свободи, віднятої в них занадто тривалим перебуванням імператорської влади в руках дому Габсбургів. Якщо цей задум увінчається успіхом, римським імператором хотіли поголосити дофіна.
Анрі мав на думці не це й замахувався на більше. Та кому це втлумачиш! Великий план витворюється в самоті, він — ціложиттєве надбання одного і вже став для нього дійсністю. Коли ж він стане таким і для інших? Тільки-но виступиш, почнеш діяти, зразу натикаєшся на чиїсь претензії й заплутуєшся в них. Союзники короля докучали йому своїми чварами, інтригами, вони боялись і одні одних, і імператора. Німці всі разом могли б виставити військо не менше, ніж у нього, якби тільки полічити. Щоправда, чужоземні загони йшли на поклик барабана лише в надії на здобич. Приклад некорисливого полководця був їм чужий. Його діло — навчити їх, як боротись тільки за віру. Чи зможемо ми ще раз виховати військо борців за віру й свободу? Від нашої останньої війни минуло вже десять років. Пізно дочекався здійснення Великий план…
Звичайно, король звірявся з усіма сумнівами своєму Роні, і той розганяв їх. У цьому королівстві, в цьому народі вже нема ніяких заколотницьких партій. Змова двору проти короля — що ж, ми її не заперечуємо, навпаки, ми за нею пильнуємо. А серед широкого загалу змовники не мають опори, незважаючи на їхніх горезвісних промовців з амвонів та вуличних перехресть. І все ж ми зробили б добре, якби потихеньку усунули пана Кончіні, а пана д'Епернона посадили за грати, та й ще деяким особам перешкодили б провадити їхні таємні наради — принаймні до початку війни.
Деякі особи… Анрі розумів, що йдеться тільки про одну особу — королеву. Але склалося так, що наради утруднились не їй, а йому. Ось і ця відбувається не в Луврі, а в арсеналі. Власний дім не може захистити короля від зрадників.