Ми з Петром їм все й показали. І те, що для сівби, обробітку, збирання й вивезення, і те, що для ферм, будівництва, зв’язку. Уважно гості все роздивлялися. Навіть більш ніж уважно.
В них наче зажевріла якась надія. Хоч спочатку не признавалися, більше розпитували. Здивувалися дуже, коли довідалися, що більше половини техніки тут без потреби стоїть — ніхто нею не користується і вже ніколи користуватися не буде.
Вони за це й вхопилися. Попросили показати, що саме наш колгосп уже ніколи не використає. Ми й показали.
«Тоді, — кажуть іногалактичні гості, — дозвольте нам деякими деталями з вашої непотрібної техніки скористатися. Здається, їх цілком достатньо, щоб скласти новий космоліт, або, як ви кажете, літаючу тарілку».
«Беріть, якщо вам треба, — охоче погодився Петро. — Менше мороки з металобрухтом буде. Воно, щоправда, годилося б у голови нашого, Івана Оверковича, спитати. Та, я думаю, він не заперечуватиме допомогти братам по розуму з іншої галактики».
І отут ми побачили, чого варта позаземна цивілізація. Як взялися хлопці-інопланетяни до роботи, то через годину біля нашої майстерні вже стояла новісінька літаюча тарілка. Чисто спрацювали, жодної машини даремно не зіпсували. Знімали тільки ті деталі, що їм потрібні були.
За годину, кажу, впоралися. Бачимо: збираються наші гості відлітати. Як тільки вже ми з Петром їх не умовляли! «Затримайтеся, — просимо. — Завтра в клубі з лекцією виступите. Про свою цивілізацію високу розкажете».
«А що ми можемо вам розказати?! — дивуються вони. — Ви нас у деяких теоретично-технічних відкриттях уже давно обігнали. Ми тут такі пристрої познаходили, що нашим ученим і не снилося. І це, зважте, в списаній техніці. А якби ми ще й до нової добралися?! Так що вибачайте, але ми до вас вже іншим разом завітаємо, коли в нас справді буде чим похвалитися».
З тим і полетіли.
Лише після цього, збагнувши, що саме відбулося, ми з Петром знайшли пляшку й випили за історичну зустріч двох цивілізацій. А жінки наші, звичайно, в ту зустріч не повірили. Тут справді вже без тарілок не обійшлося. Літаючих тарілок. Тільки то вже інша історія.
Твір відшукав Сергій ТРОНЬКО, 2017.