Остап Вишня
Літературні шаржі
Микола Хвильовий. СИНЯ ТРЯСОВИНА
Розділ перший
Трясовина — це глухо…*[1] Невиразно це: трясовина…
А от трясця — це яскраво. Підкидає… Парить… Корчить… І очі червоні, і губи червоні, і перси червоні, а язик білий… (Язик — мова — нація — пригноблення — визволення)…
Визволення — народ!..
Ех, народе!
Вставай же, народе, їдять тебе мухи з комарями!.. А трясовина — це глухо… А ми її — Трясовина…
Вина… вино… виноград… Чавлять… Сік… Кров… Революція…
Трах-та-тах! Трах-та-тах!…Червоними загравами світало… Дніло…
І йшов день, і відходив день…
День відходив (відхідник — нужник — Термінологічна комісія Міністерства Шляхів гетьмана Скоропадського). Це так, між іншим. А далі от про що…
Під тьмяним небом, де гарячими списами сонце брук проткнуло, великим містом виприщило шмат чорноземлі. Але про місто потім. А тепер говорю про будинки… Будинки…
Будинки — одноповерховий, двоповерховий, триповерховий, чотириповерховий, п'ятиповерховий і ще «ховий» і «ховий»…
Ліворуч будинок, праворуч будинок, а поміж ними вулиця поплазувала… Поміж ними… Ех, знаєте:
Поміж тими крутими горами*
Сходила зоря.
З улиці двері… В кожний будинок двері…
А в цей будинок чотири входи-виходи… Вихід з квартири, квартира 4 кімнати (наперед! — я з чорного ходу!)…
В квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, ліжко. Під ліжком горщик (порожній — Карло Іванович уже виніс).
Горщик — генерал (імперіалістична бойня)… На ліжку Хая… А от припустім:
В ліжку блощиці. Темно-рожеві блощиці. (Єсть такі — повні крові, повні свербіння, знаєте, коли спиш, може, в степу, може, в клуні на соломі, може, не знаю)…
Так на ліжку Хая…
Біля вікна Карло Іванович.
Хая — жінка…
Чому жінка?..
Може, в тому, що в неї таз ширший, може, через щось інше.
А Карло Іванович чоловік (штани)…
— Дєтошька! (Це Карло Іванович)… Я не маху… Мі сєфєрні люді, мі хальодні люді. Я не маху… Я січас не маху!
— Ти мусиш!.. Зараз мусиш… Ти знаєш — мені терпіти не можна: у мене жіноча хвороба… (Це Хая).
— Дєтошька! Я вже не маху. Мі сєвєрні люді…
— Сволооч!
Зойкнула й розпанахала начетверо давно не латані панталони… (Це Хая).
Шкода панталон. (Це я).
Ага!
Ще, пак, забув сказати.
Хая — відповідальна…
Карло Іванович — відповідальний!
Хая — пісяє.
Карло Іванович носить, — обидва відповідальні…
Розділ другий
де я вже писатиму про щось, мабуть, інше (ще й сам не знаю, про що саме)
Ех і зазирніть же в глибінь віків!..
Сива-сива старовина. Глибока…
Зазирніть…
А може, не треба?
Все їдно нічого не побачите…
Там Грушкіна…
А з нею Пекельний…
Пекельний — Грушкіна.
Вона ніби його жінка, а він ніби її чоловік…
— А може, навпаки?
— Може… Не знаю — не бачив.
Маленька справка:
Хая — руда.
Грушкіна — чорнява.
Іще маленька справка:
Карло Іванович — з борідкою.
Пекельний — без борідки…
Іще третя справка:
Ні, мабуть, буде й двох…
… Грушкіна бігає по кімнаті й нервово стукає підборами. А може, то не вона стукає. Може, то покрівлю латають… Стара-стара покрівля, як той дід, що я його десь бачив…
А що я ще бачив…
… Бачив ще. молоде, струнке дерево…
Осінь…
І листя на тім дереві червінькове…
Ех, та й люблю ж я нашу червінькову революцію! —
… Повстання!
… Повстання!
… Повстання!
Вітер рвучкий баским конем полем скаче, жита клонить, порох носить і кричить:
— Повстання!
Хвилі білими зубами береги морські шматують…
Ви коли-небудь були в бурю на морі?
Не були?
І я не був…
Не був іще я в Африці, в Америці, на Гібралтарі…
І в Алжірі не був…
Розділ третій
Ви кажете, що я — не на тему.
Почав про трясовину…
Ах, любі товариші! Читачі мої милі… Дочитайте до кінця… Тоді все вам зрозуміло буде. Я ж творю!.. ви разом творите… Що ми витворим? Не знаю. Хай мене хрест уб'є, не знаю!..
Чому ви хочете, щоб я обов'язково про — «трясовину»? А от якраз у мене поперек засвербів… Ви коли-небудь творили!.. Ні… То-то бо й є!.. Творить, брати мої хороші, не каву з білою булкою пить… От творив про — «трясовину» і поперек і засвербів… Натхнення й переїхало на поперек…