Літературні шаржі

Вояки.

Обстанова: не дуже великий майдан у великому місті.

Праворуч будинок і ліворуч будинок. Праворуч одремонтований, а ліворуч ще ремонтується. Між тими будинками був сквер, але його вирубано. Трохи далі ліворуч храм, звідки чути урочисте: «За Василя», а праворуч другий храм, звідки чути урочисте: «За Тихона». Неділя. Після суботи. Горожани в піджаках і сандаліях, а горожанки в спідницях і сандаліях.

Проходять вояки.

Вояки (колективно):

«Так за Совет Народніх Комісарів

Ми грянем грозноє: ура! ура! ура!»

Пройшли.

Двоє горожан. Ідуть ліворуч, обнявшись.

Перший горожанин. Пиво, брат, уже шістдесят карбованців… І што б єто значило?

Другий горожанин. Невозможно жить…

Пройшли.

Біля будинку ліворуч поволі з'являються горожани. Приходять ще й ще, й ще. Натовп більшає. В руках у їх папірці, хустки.

Чути голоси, гамір:

— В чергу, граждане, в чергу!

— Куди лізеш?! Я за ними!

— Граждани, скажіть їй, што я за вами!

— Иш яка!

— Тихше, граждани, тихше!

— І што воно й за власть така! За паршиву корзинку з яблуками двадцять п'ять лимонів!

— І патент!

— Ох і довела ж! Когда ж єто кончиться?!

— Та ще й облігації бери!

Становляться в чергу й лускають насіння. Приходить Конрад з приятелями.

Конрад. І що тільки вони зробили?! Пиварні мав, броварні мав! Квасом тепер на базарі торгую! Ну, недовго вже! Є певні чутки. (Нахиляється до приятеля і щось шепоче).

Приятель. Так… так… А все Альберт наробив! Казав тоді — порішіть… Бачите, що вийшло.

Конрад. Що вийшло? Йому й тепер непогано! А нам!? А нам!? О горе! Горе! (Становиться в чергу і плаче).

Проходять Альберт і Кароліна.

Кароліна. О Альберте! О мій коханий!

Альберт. О Кароліно! О моя дружинонько люба! О, визволився народ! О, визволився з ним і звір лютий, що сидів у ньому, закований тими ланцюгами! Тигра сиділа лютая, о Кароліно, в ньому! І тепер… тепер… О Кароліно!

Кароліна. О Альберте! Що тепер, о Альберте? Хіба погано, о Альберте!

Альберт. О Кароліно! Не дуже погано! Та я думав, буде краще, о Кароліно! Звір лютий гуляє, о Кароліно! І не я тепер на чолі! Не оцінили, о Кароліно! Членом правління я тепер, о Кароліно! Від безпартійних, о Кароліно!

Кароліна. О Альберте! Який розряд, о Альберте!

Альберт. О Кароліно! Сімнадцятий плюс сто відсотків за нагрузку, о Кароліно!

Кароліна. О Альберте! Жити можна, о Альберте!

Падає, ех, з риданням на плече Альбертові.

Чути гарматний постріл.

Завіса

_____________________

Примітки

(Тексти Остапа Вишні та примітки до них І. В. Зуба тут подані за виданням: Остап Вишня, Твори в чотирьох томах, том 1. Київ. Дніпро. 1988. В оформленні обкладинки даної інтернетної публікації використано дружній шарж на Остапа Вишню, намальований Олександром Довженко.)

У 1923 р. Остап Вишня подав у трьох номерах журн. «Червоний шлях», за підписом «Павло Грунський», добірки творів на літературні теми з відповідним визначенням їх жанру — «Літературні шаржі». Власне, це твори пародійного характеру, пародії на творчість ряду письменників. На сторінках журналу під загальним заголовком «Літературні шаржі» були надруковані: «Однокутний бій. Гр. Косинка», «Синя трясовина. Микола Хвильовий», «Земляний син. Гордій Коцюба» («Червоний шлях». 1923.№ 1. С. 57-68); «Критичні замітки. Юр. Меженко», «В. Коряк. І. Шевченко й канарейка. II. Померла! III. Шість і шість...», «М. Зеров. Воскресла»! («Червоний шлях». 1923. № 2. С. 60-70), «М. Івченко. Син землі», «Я. Мамонтов. Коли народ уже визволивсь» («Червоний шлях». 1923. № 8. С. 89-96).

М. Хвильовий. Синя трясовина. Твір надруковано в збірці «Вишневі усмішки літературні» (1927), під рубрикою «Літературні шаржі» та ін.

... А трясовина — це глухо... А ми її —

— Трясовина...

Вина... вино... виноград... Чавлять... Сік... Кров...