А вам обов'язково «трясовину» подавай!
— Подавай! Подавай! Подавай! — кричить Хая шоферові…
Хая й Карло Іванович зібралися їхати в Крим!
Грушкіна й Пекельний — раніше виїхали…
А покоївка (у них була покоївка — спільна) прибирала за ними кімнати…
Коридором пробіг (конфетно, карамельно) Пєтушков!
Хая:
— Карло Іванович! У мене жіноча хвороба. Ти повинен це розуміти!
Карло Іванович:
— Ми сєфєрні люді… Ми люпім, сільно люпім, но сразу ми не мошім… Ми сеферні люді, ми хальодні люді…
І поїхали…
Гу! Гу! Гу!.. (автомобіль).
І заводський гудок ранесеньким ранком, коли зоря починає криваво-червоним язиком обрій лизати, і гудок так саме:
Гу! Гу! Гу!
Розділ четвертий
Спеціально для того, щоб ви, дорогі мої читачі, відпочили трохи…
Розділ п'ятий
В цім розділі я буду прохати вас подумати про те, що ви оце тут прочитали… А як вам для цього одного розділа замало, нате вам іще й
Розділ шостий
Думайте! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ сьомий
Вибачте, будь ласка, але, їй-право, мені страшенно хочеться не на тему говорити. Я хочу написати, як колись одна бабушка та один дєдушка з старовинного шляхетського роду, після того, як у них націоналізували землю, та лягли на однім ліжку «валетом» спать… Дєдушка уві сні хотів запротестувати проти націоналізації (контрреволюція! Денікін! Врангель! Махно! Петлюра! Французький капітал) та й роззявив рота. А бабушка повернулася та й устромила йому в рота палець… Дєдушка, гадаючи, що йому забороняють говорити, стис люто зуби й укусив бабушку за пальця… Бабушка як крикне:
— Ой! Ой! Ой!!!
Розділ восьмий
І покотилося те «Ой-ой-ой!» луною. Покотилося долинами, горами.
Гори…
Крим…
Приїхали, значить, Хая й Карло Іванович у Крим…
Найняли кімнату…
Сидить Хая на ліжку…
Під ліжком горщик.
(Дивись розділ перший)…
Та не тільки дивись розділ перший, а дивись і в вікно…
Гори… Сині, сині гори…
Знаєте: злізти на гори…
Знаєте: на горі високо, а в долині низько…*
А звідки взялися гори…
Але то не моя справа…
Якби я писав, звідки взялися гори, що б тоді робили геологи…
А геологія інтересна наука… Правда?
Є ще дуже багацько й дуже інтересних наук…
І про землю, і про небо, і про сонце, і про зірки…
Як та наука, що про зірки?
Астрономія?
А є ще й гастрономія. Одна, бачите, невеличка літера, а як усе зміняє…
Астрономія й гастрономія…
Одно велике, таємне, бездонне, як небо…
А друге — неп.
Черевате, мордате й сопе… Як паровик, коли його сифонять…
Так:
— Ссс… Ссс…
І стоїш на рейках — дивишся…
Куди біжать рейки!..
Далеко-далеко біжать рейки…
А по боках і села, і міста, і ліси, й гори, й долини, й болота, й трясовини… О, нарешті! «Трясовина»…
Бачите, я ж казав, що дочитаєте до — «трясовини»…
І дочитали…
Крапка…
Ні, вибачте, тут іще не крапка, а кома…
… до трясовини, що перед ранком, як туман її останнє обнімає синя… завжди синя.
От бачите: «Синя трясовина»…
Крапка…
Все…
Труба з димом.
Амба.
___________________
Гордій Коцюба. ЗЕМЛЯНИЙ СИН
ІДИ, ПРОКУДО!
Гордовито майорять червоні прапори над великим кам'яним містом. То вгору майорять, то вниз майорять. То шепочуть таємничо про щось дороге, що залишилось від учорашнього вчора до сьогоднішнього сьогодні, то не шепочуть таємничо про щось дороге, що залишилось від учорашнього вчора до сьогоднішнього сьогодні. А то буйно віють, наче розповідають світові про великий сполох, а то зовсім не віють, наче зовсім не розповідають про великий сполох.
Те, що вчора було легким, важчає, а те, що було важким, легшає…
— Прокудо! Прокудо! Не працювати тобі більш у цій кімнаті, де ти оце зараз сидиш, на віденському стільці головою вгору, обличчям до вікна. Немає тобі, Прокудо, спокою! Ти чогось хочеш, Прокудо! Ти вже, їй-богу, не тут, Прокудо! Повір мені, Прокудо, що душа твоя вже далеко звідси, на просторах, де життя свято справляє! Не скласти тобі іспитів, Прокудо! Поріже тебе, Прокудо, професор, бо думка твоя (повір мені, я більш од тебе знаю) іншого бажає!..