Літературні шаржі

* * *

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик;

Печу, печу папку,

Всажу на лопатку, —

Шусть у піч, шусть у піч.

Що в художньому творі найголовніше? Ясно що… Художність. Образи.

Образ в поезії мусить мати два моменти: те, що говориться, і те, про що говориться. Що заступає собою про що. І що мусить заступати собою про що так, щоби ми нічого не розуміли. Це є тайна стислості…

Я так довго спинивсь на образі, щоб потім в сухих цифрах довести свою думку.

Що ми маємо в наведених віршах?

На протязі 13 рядків усі образи з одним тільки моментом про що.

1) Про діда, 2) про бабу, 3) про гриби, 4) про опеньки, 5) про гоп-гоп, 6) про гу-ту-ту, 7) про кашку, 8) про молочко, 9) про козачка, 10) про хлібчик, 11) про обідчик, 12) про лопатку, 13) про шусть і 14) про піч.

13 рядків, а образів про що 14.

На рядок припадає по 1 1/13 одномоментового образу. Тобто коли б автор наважився писати цілу поему, приміром, рядків на 1000, то ми б у ній мали таких-о одноманітних 1076 12/13із образів.

На наш погляд, це забагато і псує враження.

Візьмімо далі конструкцію окремих рядків і слів, бо ж відомо, що в поезії на кожне слово слід уважати, бо кожне, навіть на перший погляд незначне слово в поезії має величезне значення.

Беремо перший рядок:

Диби, диби…

Один рядок тільки, а маємо дві однакові слові… Автор повторюється.

Візьмемо кожне слово окремо. Перше слово. Маємо літеру Д — 1, И — 2, літер Б — 1.

Друге слово. Літера Д — 1, літер И — 2, літер Б — 1.

Щоб не бути голословними, підставляємо.

Перше слово: Д — 1; И — 2; Б — 1.

Друге слово: Д — 1; И — 2; Б — 1.

Цілковита тотожність.

І тут автор вірний собі — повторюється…

Щоб нам не закинули в якій-небудь нагінці щодо автора, складемо:

Перше 1+2+1 = 5.

Друге 1+2+1 = 5.

Гадаю, що ніхто ж не доводитиме, що 5 у першім слові не тотожне з 5 у другім…

Отже, автор, як бачимо, повторюється майже в кожнім слові…

Щоправда, є в його й доволі влучні вирази, де отого повторювання не помітно. Приміром:

Гу-ту-ту (п'ятий рядок)

Підсипай молочка (сьомий рядок).

Тут ви не маєте жодної аналогічної літери. Але таких місць у автора небагато…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Невдалий вірш.

Проте хист у автора мається, і, слід гадати, що з часом з нього щось і вийде.

____________________

Яків Мамонтов. КОЛИ НАРОД УЖЕ ВИЗВОЛИВСЬ

(Трагедія на 2 акти)

Місце дійства — дуже великий центр дуже суспільного життя. Час — наш час. І трохи раніш і позавчора навіть.

АКТ ПЕРШИЙ

Дієвий персонал

Альберт.

Кароліна.

Гармата.

Горобець.

Галка.

Обстанова: великий майдан перед храмом. Праворуч — мармурові сходи й колони. На сходах чорна галка, а на колоні сірий горобець. Серед майдану «Пам'ятник визволення». На задньому плані перспектива великого міста. За містом річка, за річкою поле, за полем ліс, за лісом нічого не видно. Між містом і річкою — гармата. День національного визволення. Гуде, звичайно, дзвін (урочисто гуде). Горожани й т. ін. всі в святочних убраннях. У храмі спів (урочистий спів).

Альберт. Прощай!

Кароліна. Прощай, Альберте!

Альберт виходить. Кароліна довго-довго дивиться йому вслід, потім ламає над своєю головою свої руки так, що чути тріск, і, з риданням підібравши спідницю, сідає на сходи пам'ятника.

Кароліна. Альберте! Альберте! Альберте! Альберте! Альберте! Альберте!

Гармати. Б-б-б-бух!

Галка. Кар-р-р!

Горобець. Цвірінь.

Чути гарматний постріл.

Завіса

АКТ ДРУГИЙ

Дієвий персонал

Альберт.

Кароліна.

Конрад.

Конрадів приятель.

Горожани.

Горожанки.