Загалом уся ця книга наскрізь замінована проблематикою, підкопана підземною мережею запитань. Такого чудового портрету негативної жінки, так глибоко базованого на знанні про людські особливості, підкріпленого стількома поверхами й шарами проблематики, що проникають аж углиб остаточних речей, ми ще не мали в нашій літературі. Кунцевичева знає всі таємні шляхи, круті перешийки та стежки злості, всі її маніфестації й вибухи; вона спостерігає і з великою майстерністю відтворює весь марний, знесилений підступ нещасливої, заплутаної самої в собі натури. Весь шар повісті, що ґрунтується на спогляданні й безпосередній психологічній інтуїції, насправді першокласний. Але розум, наділений такою спекулятивною пристрастю, як у Кунцевичевої, не може зупинитися на цьому суто описовому шарі, хоча хтозна, чи завдяки цьому книга не виграла б на суті й монументальності. Авторка спокусилася на більше, захотіла поставити психологічний діагноз «випадку», який непомітно перетворювався на філософську інтепретацію, доходячи до межових і остаточних справ. Реабілітація скиглійки відбувається дуже цікаво. Необхідно визнати, що вона не вийшла прозорою й вичерпною. Авторка уникла легкого оптимізму і спрощення, які тут їй загрожували. Ружа й після цього благословення залишається марнотною, замкненою і по суті поганою. Та стихійна сила, що в ній живе, залишається до кінця нерозгаданою й інтригуючою. Кунцевичева знає, що життєві питання не вирішуються просто, схематично, що завжди залишаються дріб’язки, доповнення, щілини, в яких гніздяться нові проблеми. Ця реабілітація є радше вторинним шаром повісті, результатом замислення над явищем Ружі. Однак цей шар надзвичайно майстерно вкомпонований у повість як свого роду рамкова фабула, що замикає книгу від початку до кінця й у вирішальних місцях укриває фундамент повісті своїми відногами. Цією рамковою акцією є історія останнього дня життя Ружі. В цей останній день увібгана вся біографія людини, і з цієї висоти зроблено перегляд, підбито баланс усього цього життя. Такий оповідний прийом дає авторці цілковиту незалежність від хронології, свободу в розпорядженні елементами життя. Це життя розглядається не історично чи прагматично, а базово, згідно з переконаннями, здобутими з висоти цього кінцевого розрахунку. З цієї висоти авторка хоче нам показати, чому цій прекрасній істоті, цій художниці найвищої напруги, цій захопливій особистості, котра створює довкола себе блиск і красу життя, не було дане благословення і вища санкція, чому те вино людської душі прокисло на оцет, чому те вишукане і багате життя залишилося по суті безплідним.
Ружа фактично приховує в душі маленьку ранку, незначний укус, довкруг якого організм вимурував усю надбудову таланту, пристрасті до величі, неспокою й героїзму, не зумівши однак закрити, зцілити цю рану. Ружа була зраджена коханцем її молодості і ніколи вже не зуміла змиритися з цим фактом. Усе своє життя не хотіла внутрішньо з ним погодитися. Усе, що вона робила і ким вона була, було демонстрацією спротиву цьому факту. Її вина полягала в тому, що вона виявилася недостатньо гнучкою, що наполягала на існуванні з утраченою позицією. Її героїзм, її безкомпромісність були одночасно її провиною. Вона не хотіла вести переговори з життям; холодна, сліпа й ненависна пройшла повз життя нелюбого чоловіка, повз можливості, які відкривало їй життя.