Є там уперше створені образи й конфігурації, образи, видобуті з невідомих околиць внутрішнього космосу, є також інші, видобуті з темного боку внутрішнього афелію, з дивною символікою, як захопливі Плід або Фуга. Треба було б цитувати вірш за віршем, аби показати багатство, тканину цієї безцінної, соковитої поетичної матерії:
Першодрук:
„Sygnały” 1936, nr 23 [аналіз поетичної збірки «Лампи» Юліуша Віта (справжнє прізвище Вітковер, 1902—1942), пов’язаного з краківським авангардом; збірка була видана Ґуставом Ґебетнером та Робертом Вольфом (Варшава, 1936)].
Перевидання:
Bruno Schulz, Proza, s. 337—340.
Патріархальна Америка
Марта Остензо глибоко закорінена в патріархальному світі американського дворянства, в його ідеології і звичаєвості. Її ставлення до цього світу настільки позитивне й виняткове, що вона свідомо відмежовується від втручання інших, ширших ідеологій і ворожо їм протистоїть.
Польського читача може зацікавити певна аналогія з польською шляхетською прозою. У фермерському світі ми можемо побачити міцний зв’язок між звичаєвістю і своєрідною становою моральністю — з іншого боку, такий зв’язок глибоко відрізняється від нашого. Нас передовсім вражає ставлення до наймита, до прислуги, яка стає ніби членом сім’ї. Тут немає неподоланої суспільної межі. Служниця є нормальною кандидаткою на дружину сина дому, наймит — майбутній зять роботодавця. Тим зв’язком, що об’єднує патріархальну фермерську родину, нівелюючи різницю між роботодавцем і слугою, є відмінне ставлення до праці, праці, піднесеної до ступеня релігійності, фанатизму, місії. Неробство тут не має привілеїв, воно є чимось підозрілим, зневажуваним і чужим.
Сильвер Ґренобл не має жодного шансу долучитися до вимріяного нею світу праці на землі, до родинної спільноти й патріархального ладу. Вона сирота, кузина молодого Роді Уіларса, запального фермера і вченого-ботаніка в одній особі. Проти неї — і її походження з Чікаґо — метрополії зіпсутості, і плітки про її любовні історії. Врешті над нею тяжіє несправедлива підозра, що за підказкою легковажної жилки Ґреноблів вона продасть міським спекулянтам свою спадщину і позбавить Роді найкращої ділянки землі. Всьому цьому Сильвер може протиставити лише свою наполегливість, гаряче серце, палку тугу за землею, туманний міт її душі, який мати прищепила їй у дитинстві: дерево життя Іґдрасіл — символ плодоносної матері-землі. І Остензо показує, що цього достатньо.
Натомість Коріна: красива, елегантна, чудова Коріна, яка вирішила вийти заміж за Роді лише тому, що її батько-банкір утратив увесь маєток. Коріна, яка володіла всіма правами і можливостями, але одного їй не вистачало: покликання до землі, — тому врешті мусила поступитися в цій нерівній боротьбі.
Сильвер з усією щирістю прагне врятувати шлюб, що розпадається з вини легковажної гулящої Коріни — прагне цього всупереч своєму серцю, яке таємно кохає Роді. Але Коріна втікає з елегантним шулером, а Сильвер, подолавши всі упередження, підкоривши всі серця, стає дружиною Роді.
За цією наївною історією криється великий заряд шляхетної, звичайної, найчистішої людяності — і в цьому причина, що ми не сміємося з цієї історії, що, попри шаблонний малюнок, герої цієї книги дихають вільно, що Сильвер Ґренобл, приваблива й наполеглива дівчина, підкоряє і наші серця.
Уся книга пронизана краєвидом, оточена небом і вітрами — шумить у ній вічне дерево життя Іґдрасіл. Переклад правильний.
Першодрук:
„Wiadomości Literackie” 1936, nr 19 [рецензія на повість американської письменниці норвезького походження Марти Остензо (1900—1963) за назвою «Дерево життя», виданої в перекладі Броніслави Копелювни накладом видавництва „Płomień” (Варшава, 1935)].