Антологію завершує коротка, неповна примітка, написана Шульцом від руки, знайдена між картками однієї з його лектур. Це була книжка з польським перекладом «Філософії і мистецтва» Іполита Тена, в якій, — як свідчить Мар’ян Яхимович, власник цього примірника праці Тена, — вона лежала понад п’ятдесят років; написана була 1911 року. Можливо, має рацію Войцех Хмужинський, вважаючи, що ця примітка була написана після 1930 року. Як було насправді, ми, радше за все, вже не дізнаємося. Якщо не брати до уваги «Месію», таємничу, втрачену повість, про яку нам мало що відомо, то цю примітку слід розглядати як найбільш фрагментарний з існуючих творів письменника і водночас як своєрідний постскриптум не тільки до цієї збірки, а й до повної (читати: відомої нам сьогодні) спадщини Шульца. У такому дусі прочитав і прокоментував її Єжи Яжембський. Він запитував: «Чи ж навіть у цих кількох коментарях, які супроводжують лектуру, знову віднайдемо «всього» Шульца, його плутанину концепцій і нечіткий клубок ідей, і знову — тугу за світом, який не завдавав би митцеві болю?».
І відповідав: «Мабуть, це близьке до істини: такі письменники, як Шульц, завжди творять один суцільний Твір, ніколи й ніде не звільняючись від його імперативів» (див. коментар у кн.: «Каталог-щоденник виставки «Бруно Шульц. Ad memoriam» у Музеї літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві», за редакцією Войцеха Хмужинського, Варшава, 1995, с. 151). Погоджуючись з автором цитованих слів, можна сподіватися, що «літературно-критичні нариси», які містить ця збірка, не лише доповнюють і підтверджують те, що нам про цей Твір відомо, а й, взаємно висвітлюючись, відкривають певні дотепер непомічені його вартості.
Кілька слів необхідно сказати про назву книжки. Запропонована нами назва звучить найбільш загально і найменш ризиковано. Ця назва шанує «надійний» характер Шульцової критики, одночасно уникаючи однозначного термінологічного штампування його висловлювань, які часто виходять за рамки типових рецензій. До деяких «нарисів», зрештою, приклеїлися конкретні термінологічні визначення: «Мітологізацію дійсності», скажімо, найбільш переконливо називають «есеєм», хоча цей текст з’являється також серед «нотаток» (як у Марти Бартосік) та літературно-критичних «праць». Схожа ситуація стосується аналізу «Фердидурке». Можна дискутувати, чи такі назви найбільш вдалі, найбільш точні. Чи про перший текст не було би правильнішим говорити як про «філософський есей», а про другий — як про «літературний есей»? Хоча ці питання й не дріб’язкові, проте не найважливіші. Найважливішим є те, що поруч з рештою доробку письменника ці тексти складають окремий том, який доповнює «повне видання» творів автора «Санаторію під клепсидрою» і хоча б якоюсь мірою повертає читачам майже повного Шульца.
* * *
Підготовку книжки значно полегшив уже згаданий факт, що вміщені в ній тексти були перевидані, тому знайдення їх не вимагало додаткових зусиль. Цим завдячуємо передовсім Єжи Фіцовському, який впродовж кількох десятків років наполегливо шукав будь-яких слідів урятованого доробку письменника. Завдяки авторові «Регіонів великої єресі» можливим було долучення до польського видання цієї книжки віднайденого ним «Eksposé про «Цинамонові крамниці» Бруно Шульца», в його (Єжи Фіцовського) перекладі. Згоду на використання цього перекладу в нинішньому виданні дала пані Ельжбета Фіцовська, за що висловлюємо їй сердечну вдячність.