Майстерно, великими і простими штрихами Моріак малює трагедію старої жінки, безсилої перед уже недосяжною й сильною у своїй потойбічній красі суперницею — позиція за позицією втрачає вона свої колишні володіння. Тиранія цієї любові набирає трагічних вимірів фатальної й нещасливої пристрасті, яка виходить за межі сили волі і здорового глузду людини. Під впливом поразки ця любов очищується, втрачає риси егоїзму, владності, доростає до таких монументальних розмірів, що пересічна людська оцінка, несхвалення здорового глузду не мають у цьому разі права голосу як некомпетентні.
Фелісіте наприкінці помирає — до останнього подиху задивлена у предмет своєї божевільної любові, і тоді виявляється, що і той синівський бунт, і та його спізніла спроба визволення були лише інверсією любові до матері, адже, раптово позбавлена своєї мети — домагань коханої особи, — любов сама собою зникає. Фернан залишився у страшній самотності, материнська любов зробила з нього незавершений витвір, не здатний на самостійне існування. Лише в її стихії, як ембріон в лоні матері, він може веґетувати тим половинчастим й узалежненим життям.
У своєму романі Моріак розгорнув образ трагічної й безвихідної любові, наче якоїсь жахливої пам’яті. Можна в цьому побачити протест здорового глузду проти самого принципу материнства, але за тими людськими мірками у книзі відкриваються інші критерії — трансцендентальні, які проливають на цю любов — навіть таку заблудлу, осоружну й деструктивну — світло релігійного й жахливого благословення.
Першодрук:
„Wiadomości Literackie” 1936, nr 50 [аналіз роману Франсуа Моріака (1885—1970), за назвою «Genitrix. Праматір», у польському перекладі: «Genitrix. Matka і syn»; перекладеного польською мовою Зеноном Віктором і виданого Польським Товариством Приятелів Книги (Варшава, 1996)].
Перевидання:
Bruno Schulz, Proza, s. 397—399.
«Чорні ангели» Моріака
Це дивний парадокс наших часів, що мовби в найменш відповідну мить оживає проблематика, яка понад два століття лежала в забутті — здавалося, переможена й відсунута в тінь тих історичних арсеналів, де спочивають виведені з ладу апарати людської думки, — проблематика католицької філософії.
Виявляється, що майстрів психології й сучасного аналізу, безстрашних переслідувачів людської душі притягує й захоплює та найвища школа самоаналізу, яку створив католицький Костел. Письменники різних мисленнєвих типів, як Кафка, Клодель[8], Джойс, Бернанос[9], своєю творчістю висловлюють гідне уваги переконання, що пошуки психоаналізом певної надструктури, певних рішень глибшого рівня — за намагання вийти поза чисту описовість і твердження — не можуть обійтися без категорій католицької думки.
Роман Моріака виростає із роздумів про таємницю зла, про таємницю гріха. Автор вражений величезним масштабом і широтою засобів, які зло віднаходить у повсякденні людської долі.
Ось перед нами злочинець з Божого допуску, людина, з дитинства призначена для злочину. Для Ґабріеля Ґрадера зло — це звичайна еманація життя. Якась натуральна гравітація, ледь помітний нахил характеру, що несе його до зла з такою самою неминучістю, як вода спадає в ущелину. Сповідаючись за все своє життя парохові у Лійожатс, п’ятидесятилітній Ґрадер вражений своїми, ніби кимось заданими, рішеннями на користь зла, він шкодує про все своє беззмістовне і даремне життя, змарноване в безплідному служінні злочинові й розпусті. Відчуває себе якоюсь безвольною посудиною підлоти, з якої вона розливається світом.
Коли після смерті дружини Адель Ґрадер веде в Парижі розгульне життя, проциндрюючи спадок сина Андре, той виростає на селі під опікою своєї тітки Матильди сильним, дещо обмеженим через свою прямолінійність хлопцем. Матильда кохала колись Ґабріеля. Тепер усю силу свого почуття переносить на Андре — несвідома справжньої природи своїх почуттів, захищає його перед своїм чоловіком, старим Деба, котрий у захланній хтивості радий був би загребти спадок Андре. Ґрадер, який роками мучиться в пазурах шантажистки Аліни, приїздить до сина в Лійожатс з надією, що йому вдасться виманити в нього решту спадку, щоб відкупитися від свого вампіра.
8
Поль Клодель (1868—1955) — французький поет, драматург, есеїст, відомий релігійний письменник.
9
Жорж Бернанос (1888—1948) — французький письменник, переконаний римський католик і монархіст.