«Під Бельведером»
Великі справи історії, її великі діяння відбуваються у своєрідній передслівній, позаслівній історичній тиші. Велика мить творення, грім сили і волі, який пронизав тіло народу — все те, що сьогодні називаємо іменем Пілсудського — у своєму перебігу, у своїй актуальності було неартикульованим, позбавленим вислову, цілковито зануреним у біологію, у стихію, у веґетативне збурення. Готове слово, романтичне слово поезії, дискредитоване, позбавлене звитяжності, стократно відсторонене реальністю — замовкло, притихло, всмокталося у дно. Духовна революція відроджуваної нації відбувалася в атмосфері презирливого ставлення до слова, в атмосфері неурочистій, антиромантичній та антиінтелектуальній. Та диспропорційність артикульованого слова, та його безпорадність перед надмірною реальністю мала глибоке обґрунтування. Духовне перетворення того „польського анабазису”, раптове диво пострілоподібного діяння, несподівана, неймовірна дозрілість до чину втілилася в людині, набула найзагадковішої, одиничної, сфінксової форми могутньої особистості. У цьому факті відобразилася ніби глибока іронія історії. Велика історична мить, очікувана цілою ерою поезії, запальних замисленостей і роїнь, мить, спотворена вже наперед і навсібіч, передбачена і стократно прокалькульована — виринула вже нарешті — коли настала — ніби поза тією великою ідеологією, як неосяжна сила природи, з усією загадковістю, непередбачуваністю, ірраціоналізмом великого індивіда. Так, ніби життя прагнуло задокументувати свою вічну іншість, відмінний і ворожий до всіх ідеологій метод історичних звершень.
Але ці беззмістовні вершини діяння не бувають надто тривалими. Слово, вибухово розірване неосяжним фактом, безпорадне слово знову збирається докупи, намагається заново організуватися, легалізувати те ірраціональне і злочинне, накладене на нього як величезний штраф, як завдання понад силу, намагається досягти компромісу з вічно невимовним.
Велика заслуга книги Кадена полягає в тому, що вона йде слідом за неосяжним фактом — називаючи, пророкуючи, надаючи ім’я тому, що сталося. Книга Кадена є історією облоги, атак і штурмів слова на бастіони і труд великого факту. Майстер слова очолює ці марші й демарші з різних боків, веде їх із фантазією, з притаманним великому здобувачеві розмахом ідеї та слова.
Розділи цієї книги мають ще виразніший характер якихось поривів і маневрів, якоїсь військової акції через те, що це документи великих миттєвостей, народжених із актуальних обставин — ця книга є свого роду щоденником історика, котрий описує факти і зміст цих фактів на великих маршрутах історії. Ті відгадування й осягнення не є продуктами приватних роздумів чи ліричних контемпляцій — вони подиктовані вимогами історичного моменту, обов’язковістю публічного звітування, місією перекладу на дохідливу і загальнозрозумілу мову тих справ, що дозріли до свідомості. Той контакт із повсякденністю, налаштованість на акустику багатократного, анонімного натовпу надає таким промовам тону певної монументальності, тону свідомої відповідальності — тону абсолютно зразкового.
І тут слід підкреслити, що Каден досягає цього, не жертвуючи нічим з інтимності свого стану зворушеності, ані нічим також з езотеричності своїх відгадок. Його слово є так само приватне й інтимне, як і всеосяжне і взірцеве.
З цієї книги стає цілковито зрозумілим, наскільки багатоплановим, багатовимірним, а водночас однорідним творінням є велика людина, наскільки таємничим і незбагненним явищем є особистість. Усвідомлюємо, що часом наймення людини може бути приводом, за яким ховається щось більше; що часом титул людини є вивіскою, під якою великі й безіменні сили історії домовляються про randez-vous для обговорення історично незабутніх починань. Ніби на магічному портреті, Каден показує, як історія отілеснюється, входить у плоть і кров людини, розгалужується в інтимній, зворушливій людськості. А вже через мить індивідуальні риси розходяться і розкомплектовуються у тому портреті, і з глибини виринає грізне й неосяжне обличчя історії. Та захоплива двоїстість виступає на сторінках цієї книги з дивовижною переконливістю, з наочністю вірогідного свідчення. Це вірогідні вісті з того дивного пограниччя, де людина стає мітом, а міт людиною. Ідентифікація людини і справи сягає ступеня такої повноти, що вчинки переходять в наділене тілом характерознавство, і про ті діяння, про ту характерологію автор говорить, вдаючись не до термінів ретроспекції, а до динамічних термінів витворюваної, живої історії. Тому ця книга є не тільки мемуарами про великого державного мужа, а і внеском до кодексу витворюваної історії, словником сучасного відродження нації, вокабуляром творчих сил історії.