Выбрать главу

А ще Мілена любила мансарду. Це була величезна мансарда над багатолюдним натовпом, що копошився десь унизу, але копошився чомусь німо — власне, невідомий геній таким чином збудував її, що зовнішні звуки так і залишалися лише зовні, не дратуючи тих, хто вирішив відпочити на мансарді. А там завжди відпочивали. Зручні крісла-гойдалки, низький столик із фруктами і напоями, дерев’яні, не зовсім зрозумілі Мілені скульптури і дві сестри-близнючки, що ніжилися під червонуватими або жовто-золотими променями сонця. Навколо Марселіни — переповнені недопалками попільнички, а в пальцях — вишукана цигарка з приємним терпким ароматом. Матильда погладжувала великим пальцем правої руки нерухому голівку змійки, що скрутилася на лівій. А розслаблена, мало не розплавлена Мілена напівпримруженими очима спостерігала за бузковими вивертами цигаркового диму, який і сам нагадував змійок, аж доки не розвіювався, змішавшись із хмарами. Мілена й сама почала палити, піддавшись запахові і смакові, піддавшись самій атмосфері цієї мансарди і цього будинку загалом. І от з певного моменту вони вже вдвох з Марселіною замислено і багатозначно випускали ліниві клубочки, схожі на сірі павутини. Мілена мріяла, що якось із цих танцюючих візерунків народиться королівна, прегарна і ніжна, що вона спуститься на мансарду і посміхнеться до всіх. Але королівна не з’являлася, хіба що іноді можна було помітити край її сукні, хвилю волосся чи вигин ліктя. Та дим вкотре розвіювався, з’являвся дим новий, терпкий запах заколисував і заспокоював спокійних і без того сестер та їхню гостю.

Приблизно раз на місяць влаштовувалися прийняття. Коли Мілена вперше — одягнена у фантастичну сукню, дивовижно зачесана, неповторна — з’явилася там, це був справжній фурор. Танці, розмови про все на світі, шампанське, сиві акуратні пани і вишукані пані — Мілена почувалася між ними, як риба у воді. Це не були консервативні заскорузлі добродії, сухі і правильні, як лушпайки волоських горіхів. Радше навпаки — за спокоєм і стриманістю ховалися зазвичай шаленство, дивакуватість і навіть геніальність. Дотепності ж просто не було кінця і краю.

Мілена зберегла цілу колекцію подарунків від цих незвичайних людей. В останнє десятиліття свого життя вона любила розглядати ці шматочки минулого, вдихаючи паркими вечорами все той же терпкуватий дим і слухаючи шурхотіння трави за вікнами. Одну за одною перебирала фантастичні фотокартки: червоне сонечко розправляє крильця на вушку тріснутого горнятка; темний силует за напівпричиненими дверима; пилюка, що танцює в сонячному промені; чиєсь усміхнене обличчя серед густого листя; Міленин лікоть і маленька золота пташка з сумним дзьобиком; тінь місяця; привид у дзеркалі; чиєсь пенсне і кілька вишень та виноградинок. Якась пані віддала Мілені свій екзотичний гербарій. Молода білява красуня, яка з’являлася на прийняттях раз чи два, забула свої милі рожеві рукавички з тонкого шовку. Ті рукавички Мілена не надівала жодного разу, але любила їх чомусь із небувалою силою. Товстий старий граф подарував цілий набір ароматичних паличок, від запахів яких наставало легке запаморочення і світ видавався ще кращим, аніж він є насправді. Той запах викликав уявні видива незнаних країн, якихось чужих людей, небачених істот. Особливо ж подобалися Мілені запахи Африки — гарячої землі з гарячими лісами, де дощі неймовірно рясні, а тварини яскраві і галасливі. Окрім того, десь в Африці перебувала Цецилія, яка вже, напевно, сумувала за домом. Як і Мілена.