— Блискуче, Касе, блискуче!
А Цецилія промуркотіла:
— Може, тобі, Сандро, слід податися в монастир? Може, так завоюєш його кохання. Це непогана ідея, як на мене. Подумай.
І Касандра знову опинилася сама. Не можна сказати, що вона була нещасна і знищена, бо її почуття відштовхнули. Навпаки, їй стало якось іще веселіше. Ні, кохання не згасло — дівчина і далі з ніжністю згадувала про о. Лавра і прагнула щомиті бачити його; просто все якось трохи заплуталось, і вона вирішила вийти погуляти в саду. Троянди завжди надихали її, тож і зараз Касандра сподівалася, що їхній запах підкаже якусь розумну думку.
Проходячи поміж кущами жовтих і рожевих троянд, Каа раптом наткнулася на високого юнака, трохи старшого за неї, схожого на ельфа або на лицаря. Він був стрункий і високий, з біляво-жовтавим волоссям, блідим обличчям, на якому вирізнялися сині очі, чимось дуже схожі на очі о. Лавра. Риси обличчя хлопця були тонкими і правильними, особливо гарним здався Касандрі його благородний ніс.
— Ти хто? — запитала Касандра.
— Я називаюся Флор, я племінник о. Лавра. А ти, напевне, та закохана в нього до смерті дівчина, яка спекла смачнющий трояндовий пляцок? — голос Флора теж був глибоким, теплим і якось одразу зворушив дівчину, та й сам хлопець зацікавив її. Вона кивнула головою на знак згоди, а він продовжив:
— Так от. Я ніколи не їв нічого смачнішого за той пляцок і хотів би з’їсти ще один, а ти, напевно, вмієш готувати ще й інші такі ж смачні страви. Якби ти готувала їх мені, я допоміг би тобі бачити дядечка щодня. Ти жила би під моїм ліжком скільки тобі б захотілося і надивилася би на нього досхочу: щоранку і щовечора він заходить до моєї кімнати, щоб помолитися. То як?
Звичайно, Касандра погодилась. Тому тієї ж ночі, о третій годині, вона чекала на Флора в трояндовому саду зі своєю валізою. Він прийшов і відпровадив її до свого дому, де поселив під власним ліжком. 'Зранку Касандра побачила домашні капці о. Лавра і почула його голос. Цього їй було досить. Мрія закоханої дівчини збулася, вона перебувала під одним дахом з тим, хто викликав у її душі такі незбагненні почуття. Коли ж о. Лавр пішов до церкви, Касандра заходилася пекти пляцок, варити сироп, робити салатку, зупку і сос з трояндових пелюсток. Флор був просто щасливий. Він поїдав усе за одну мить і просив ще і ще і ще.
Таке життя Касандри під ліжком тривало рівно півроку, і кожен наступний день скидався на попередній. Флор розповідав їй, що Земислава з голуб’ятами обшукують усі можливі монастирі і скоро заїдуть кудись на кінець світу, що о. Лавр тяжко переживає зникнення Касандри і відчуває в цьому свою вину. Найсмішнішим було те, що він навіть ніколи не здогадувався, що втікачка живе під ліжком його племінника.
Але якось одного ранку дівчина зрозуміла, що домашні капці о. Лавра не викликають більше в її серці жодних почуттів. І як тільки він пішов до церкви, Касандра зібрала свої речі, спекла два пляцки (один залишила для Флора, який понад усе в світі любив цю страву, а другий забрала з собою), зібрала речі і повернулася додому.
Вдома нікого не було — мама з голуб’ятами, вочевидь, продовжували пошуки. Залишивши пляцок на столі, Касандра піднялася до своєї кімнати. На підвіконні вона знайшла записку і букет блакитних троянд з крапельками роси на пелюстках. У записці вона прочитала:
«Їду. Скоро буду. Мушу навчитися життя і розбагатіти. Флор".
— Як мило! — посміхнулася Касандра. Але наступної миті вже забула про білявого лицаря, бо почула, що на ґанок сходять трійко веселих стареньких. Вони не втрачали надії ні на мить, бо твердо знали, що Касандра не зникне безслідно, під час пошуків намагалися якомога більше розважатися і насолоджуватися життям. Коли ж вони побачили трояндовий пляцок на столі...