У РІК 1245
У РІК 6753 [1245][200]. Михайло ж [Всеволодович], почувши, що король [Бела] оддав дочку за сина його, утік в Угри. Але король угорський і син його Ростислав честі йому оба не вчинили, і він, розгнівавшись на сина, вернувся до Чернігова.
Звідти поїхав він [до] Батия, просячи волості своєї у нього[201]. Батий же сказав: «Поклонися отців наших закону». Але Михайло відповів: «Коли бог передав нас і землю нашу за гріхи наші в руки ваші, ми тобі кланяємося і честь складаємо тобі. А закону отців твоїх і твоєму богонечестивому повелінню — не кланяємося». Батий тоді, як той розлючений звір, роз’ярився, повелів заколоти князя Михайла, і заколений був він беззаконним Доманом, путивльцем нечестивим, і з ним І заколений був боярин його Федір. Так мученицьки постраждали вони і дістали обидва вінець од Христа бога[202].
Данило тим часом із братом Васильком розпочали війну з Болеславом [Стидливим], князем лядським, [і] ввійшли в землю Лядську чотирма дорогами. Сам Данило пустошив довкола [города] Любліна, а Василько — по [ріках] Ізволі і по Ладі, довкола [города] Білої, двірський же княжий Андрій — по [ріці] Сяну, а [воєвода] Вишата пустошив Підгір’я. Узявши здобич, вони вернулися[203].
І знову виступили вони обидва і спустошили землю Люблінську аж до ріки Вісли і Сяну. Але коли приїхали вони під [город] Завихвост, [то лише] стрілив Василько-князь через ріку Віслу, бо переїхати через сю ріку вони не могли, тому що вона наводнилася була. І вернулися вони обидва, взявши здобичі багато.
Коли ж минуло трохи часу, то ляхи, приїхавши, пустошили довкола [города] Андрієва. І, почувши [це], Данило-князь із братом Васильком зібрали силу свою і повеліли підготувати пращі та інші знадоби для взяття города, і прийшли на город Люблін. За один день були вони удвох під городом [Любліном], [вирушивши] із Холма зо всіма воями і пращами.
І пращі метали, і стріли, як дощ, ішли на город їх, і ляхи, побачивши, що все сильніше в битві налягають русичі, стали просити, [щоби] милість дістати. Данило ж і Василько дали наказ, зобов’язавши їх [і] кажучи: «Не помагайте князю своєму». І вони пообіцялися се вчинити, і Данило з братом вернулися, пустошивши землю ту.
Ростислав [Михайлович] тим часом, виблагавши в тестя, [короля Бели], багато угрів, просився, щоб виступити на Перемишль. Коли він увійшов [у Перемишльську землю, то] зібрав багато смердів, піших, і згуртував їх [іти] в Перемишль. Данило ж і Василько, почувши [це], послали [на Ростислава] Льва, який був [ще] молодим. А оскільки йому [не можна] було піти в бій, молодим будучи, [Данило] послав синівця свого Всеволода [Олександровича][204], [двірського] Андрія, і [стольника] Якова [Марковича], і інших бояр.
Билися вони на ріці Січниці, [й] одолів Ростислав, бо він мав багато піших воїв. Але Андрій і Яків билися [і] рубалися люто, — [тільки] Всеволод не поміг І їм, а повернув коня свого навтікача, — і хоча билися вони багато, та од'їхали цілі. Данилові тим часом була вість [про все], і він пішов, зібравши воїв многих і піших [людей], і прогнав [Ростислава] із землі [Перемишльської]. І пішов той в Угри.
У РІК 1246
У РІК 6754 [1246]. У той же рік прийшла литва, [князь] Айшевно Рушкович, і пустошили вони довкола [города] Пересопниці. Данило ж і Василько поїхали в Пінськ і впередили його, допоки стався прихід його. І коли вони, [литва], йшли по полю пінському, вийшли на них обидва [князі] з города. Та погані все одно мали гординю у серці своїм. [Війська Данила й Василька] погнали їх, і вони, не видержавши, побігли, і, втікаючи, падали з коней, і Василько привів першу здобич до брата свого. Всі ж вої його, [Рушковича], побиті були, а сам Рушкович з невеликою дружиною втік. І була радість велика в городі Пінську від побіди Данила й Василька: усю бо здобич [литви] вони одібрали, тому що бог помагав їм.
У РІК 1247
У РІК 6755 [1247]. Потім же, коли минули роки, пустошила литва, [князь] Ленгевін[205], довкола [города] Мельниці, і велику здобич вони взяли. Данило, отож, і Василько гналися вслід за ними до Пінська. А в Пінську [був князь] Михайло[206] [Ростиславич]. Він дав був їм вість, [що мають прийти Данило й Василько], і вони стали, поробивши засіки, в лісі; дав їм вість Михайло, перебуваючи в Пінську. Однак Данило й Василько помчали на них, і двірський Яків[207] [Маркович повів] воїв своїх. Литва ж, не пойнявши віри Михайлові, вийшла зі станів своїх. [І] за милістю божою побігла литва, і побиті вони були, і здобич усю [в них] одібрали, а сам Ленгевін, поранений, утік. І прийшла [про це] вість Данилові й Васильку, і була радість велика в Пінську-городі.
А ще перед чернігівською війною Данила[208], коли він сидів у Галичі, а Василько у Володимирі[209],
У РІК 1248
У РІК 6756 [1248], пустошили ятвяги довкола [городів] Охожі та Бусовна і всю землю ту розграбували, — бо іще ж Холм не був поставлений Данилом. Гнав тоді вслід за ними Василько з Володимира, і догнав їх, і був він на третій день із Володимира в Дорогичині. Коли ж ті, [ятвяги], билися біля воріт дорогичинських, то прийшов на них Василько. І ті виїхали супроти І них, [воїв Василька], і не видержали перед Васильком. Оскільки бог [йому] поміг, побігли лихі поганії. І була січа люта з ними, і гнали їх за багато поприщ, і вбито було сорок князів, і інших багато було побито, і не встояли вони. І послав він, [Василько, посла] у Галич до брата свого, і була радість велика в городі тому Галичі в день той.
Василько ж був на зріст середній, розумом великий і одвагою, який то [сам] багато разів перемагав поганих, а то багато разів вони удвох [із Данилом] посилали [воїв] на поганих, [на таких], як Скомонд і Борут, лютих воєвод, що були вбиті посланими [воями]. Скомонд же був волхв і чаклун знаменитий, а бистрий був, як той звір, — пішо бо ходячи, спустошив він землю Пінську й інші краї, — та вбитий був нечестивий, і голова його наткнута була на кіл. І в інші часи, за божою милістю, побиті були поганії, що про них ми не схотіли писати через безліч [їх][210].
У РІК 1249
У РІК 6757 [1249]. Потім же Ростислав [Михайлович] благав тестя свого, короля [Белу], щоб той послав йому воїв на Данила. Узявши воїв, він пішов у Лядську землю, і благав [удову] Лестькову [Гремиславу], і умовив її, щоб вона послала з ним ляхів. І вона послала з ним воїв. Визначні ж бояри й інші ляхи втекли були із землі [її], маючи намір іти до Данила. Але, довідавшись про виступ [у похід] Ростислава, захотіли вони дістати милість у Лестьковича [Болеслава] і в матері його [Гремислави]. Пішли вони йому, [Ростиславу], на підмогу, а через деякий час старший їх Творіян [Войтихович] схоплений був Данилом[211].
Отож Ростислав, кинувшись, прийшов на город Ярославль. Але в городі були Данилові й Василькові люди, і бояр багато. [І] він, побачивши, що город укріплений, пішов до Перемишля. І, зібравши багато тамтешніх жителів, знадобів ратних, і для взяття города, і пороків, він, спорядивши воїв своїх, знову пішов до Ярославля, а за собою зоставив город Перемишль. Він думав: «Якщо сього я не візьму, то сей удержу».
Але коли стояв він біля города і ладнав пороки, щоб ними взяти город, то великий був бій перед городом. І він звелів своїм прикритися, щоб вої його не були поранені городянами, допоки він не наладнає знаряддя-пороки. І нахвалявся він перед воями своїми, і казав: «Якби я навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них».
200
До цього знаку в Іп. унизу сторінки є така виноска-заголовок: «Оубьение бл(а)говѣрнаго великаг(о) кн(я)зя Михайла Черниговьскаг(о) и Федора боярина ег(о) от Батыя ц(а)ря безбожнаго»; у Хл. цього заголовка нема.
201
Неясно, що просив Михайло в Батия — Чернігівську волость (це ймовірніше) чи Київ, де, як видно з Лавр., із весни 1243 р. княжу владу од Батия мав Ярослав Всеволодович, надіславши сюди свого посадника, боярина Дмитра Єйковича.
202
Гробниця з останками Михайла Всеволодовича нині стоїть в Архангельському соборі в Москві. У Михайла, крім відомих з Іп. Ростислава та Романа (Старого, за Любецьким синодиком; за цим же синодиком, його жоною була Анна, названа також Анастасією), були, за даними «Бархатної книги», сини Мстислав, Симеон (Семен) та Юрій (Георгій), жона якого невідома. У Лавр. виступає Михайлова дочка Марія, жона Василька Костянтиновича, який мав від неї двох синів — Бориса та Гліба. Існує «Житіє Феодулії» (в черницях — Єфросинії), дочки Михайла Всеволодовича, яка була нареченою княжича Федора Ярославича.
203
Похід цей був викликаний тим, що Данило й Василько допомагали своєму союзникові Конраду І мазовецькому, який вступив у боротьбу за Краків зі своїм синівцем, сином Лестька (Лешка) Білого, Болеславом Стидливим.
204
Всеволод Олександрович був, власне, сином не рідного, а двоюрідного Данилового
205
В Іп. «Лековнии»; за дослідженнями, він був, очевидно, чоловіком сестри великого князя литовського Миндовга.
206
З літопису неясно, чиїм сином був Михайло; судячи з усього, — це син Ростислава Святополковича пінського, один із тих, кого 17–18 років тому Данило захопив у полон (див. текст під 1228 р.); ворожі дії його проти Данила тому цілком зрозумілі.
208
Ідеться про похід Данила (разом з Володимиром Рюриковичем) на Чернігів проти Михайла Всеволодовича наприкінці 1234 — у травні 1235 р.
210
Відомості про ятвязького князя Скомонда, який здійснював також функції жерця, внесено в літопис після 1285 р., бо в цей час, як свідчать документи, він іще жив.
211
Оскільки Данило підтримував Конрада І мазовецького в його боротьбі з Болеславом Стидливим, «Лестьковичем», сином Лестька (Лешка) Білого (див. прим. З до 1245 р.), то Ростислав знайшов собі спільників проти Данила в особі матері Болеслава, удови Лестька Гремислави (дочки Інгваря Ярославича) і самого Болеслава, який був йому ще й родичем: одна дочка Бели IV, Анна, була за Ростиславом, а друга, Кунігунда (Кінга, Кінька), — за Болеславом Стидливим. Частина бояр на чолі з сандомирським воєводою Флоріаном (Творіяном) Войцеховичем Авданцем спочатку виступила проти політики Гремислави і Ростислава, але згодом підтримала її, і Флоріан навіть потрапив до полону, пішовши на Данила.