І послав він [посла] по Володимира по Давидовича до Чернігова, і приїхав Володимир до Юрія, і поклонився йому. А Святослав Ольгович став йому, [Володимиру], мовити: «Ти держиш отчину мою». І тоді взяв він Курськ із Посейм'ям, і сновську І тисячу в Ізяслава [Давидовича], і [город] Слуцьк, і [город] Клечеськ, і всі Дреговичі. І так, уладившись, вони роз'їхалися.
Юрій же найстаршого сина свого Ростислава посадив у Переяславлі, Андрія — у Вишгороді, а Бориса — в Білгороді, а Гліба — в Каневі, а Василька — в Суздалі.
Ізяслав же [Мстиславич], прийшовши у Володимир, став слати [послів] в Угри до зятя свого, короля [Гейзи], і в Ляхи до свата свого Болеслава [Кучерявого], і до Мешка [Старого, зятя свого], і до Індриха, [брата його], і до чеського князя, свата свого Володислава, просячи в них помочі, аби сіли вони на коней самі з військами своїми рушити до Києва[185]. Якщо ж самим не можна буде піти, хай війська свої пошлють, — або з меншими братами своїми, або ж із воєводами своїми.
Та король йому відмовив, кажучи йому: «У мене війна з цесарем[186]. Якщо буду я вільний, то я сам піду, а ні — то полки свої пошлю». Лядські ж князі сказали йому: «Ми є коло тебе поблизу. Тож одного [з нас] ми в себе зоставимо стерегти землі своєї, а два до тебе поїдуть». А чеський князь сказав йому: «А я готов [піти] сам із полками своїми».
Ізяслав тоді знову послав послів своїх в Угри до короля, і в Ляхи, і в Чехи з дарами великими і з почестю і сказав їм: «Бог вам поможи, що взялись ви єсте мені помагати. Отож я вас прошу: «Браття! З Різдва Христового сядьте на коней!»
І з Різдва Христового сіли вони на коней. Але король був не вільний, і послав він йому угрів десять тисяч, і так сказав йому король: «Осе тобі посилаю я полки свої, а сам маю намір підступити під гори галицького князя[187]і не дати йому рушити. А ти розправляйся, з ким у тебе обида є. Якщо ж сі війська струдяться, то я пошлю інші, сильніші, а то й сам всяду на коня». Болеслав же сам поїхав із братом своїм Індрихом полками своїми, а Мешка зоставили вони оба стерегти землі своєї од пруссів.
Вячеслав же [Володимирович], це почувши, послав [посла] до Юрія [і] сказав йому: «Ось угри вже йдуть, і лядські князі сіли вже на коней, а Ізяслав теж уже збирається». І сказав він брату своєму Юрієві: «Ти або дай Ізяславу, чого ото він хоче, або ж піди куди-небудь до мене полками своїми. Заступи ж волость мою. Ізяслав мені таке мовить: «Будь ти мені замість отця. Піди і сядь у Києві, бо з Юрієм не можу я жити. Якщо ж не хочеш ти зо мною в приязні бути, ні до Києва не підеш сидіти — я попалю твою волость». Нині ж, брате, поїдь куди-небудь, хай побачимо ми оба разом, що нам бог дасть — чи добро, чи зло. Якщо ж, брате, ти не поїдеш, на мене не нарікай, коли мою волость попалять».
Юрій тоді, це почувши [і] зібравши силу свою, рушив із Києва.
І половців же диких він привів був на поміч собі, і вони також пішли з ним.
У той же час прийшли до Ізяслава в [город] Володимир на поміч угри і Болеслав, лядський князь, із братом своїм Індрихом, із великою силою. Ізяслав тоді позвав їх до себе на обід, і, отож, обідавши, вони веселилися, [а] він, великою честю вшанувавши їх, дарами многими обдарував їх. І потім поїхали вони кожен у свій табір.
А на другий день виступив Ізяслав із Володимира і звідти рушив до Луцька, а прийшовши до Луцька, він пробув тут три дні. І тут Болеслав оперезав мечем багатьох боярських синів[188].
А в той час прийшли в [город] Пересопницю два Юрійовичі, Ростислав і Андрій, і підмога Володимирова з Галича. Сам же Володимир [Володаревич] приступив був ближче до [города] Шумська, і убоялися ляхи й угри. І Юрій прибув до брата Вячеслава в Пересопницю.
І прийшла Ізяславу вість, що Юрій прибув до брата свого Вячеславав Пересопницю. А Ізяслав розповів [про це] уграм, і Болеславу, і брату його Індрихові, і тоді рушили вони полками своїми од Луцька, і, пішовши, стали коло [города] Чемерина на [ріці] Оличі.
У той же час прийшла вість Болеславу і брату його Індрихові од брата Мешка, що йдуть прусси на землю їхню. Болеслав же й Індрих розповіли [про це] Ізяславу, а Ізяславу було [це] вельми не до вподоби. Нарадився він з Болеславом, і з Індрихом, і з уграми, щоб ото послати їм мужів своїх до Вячеслава і до Юрія, а угри — од короля своїх мужів, кажучи: «Ви нам єсте замість отця. Та ось нині ви обидва завели єсте війну зі своїм братом і сином Ізяславом. А ми єсмо в бозі усі християни, одне браття між собою, і нам належить усім бути разом. І ми межи вами того хочемо, аби бог дав вам, щоб уладились ви зі своїм братом і сином Ізяславом. Хай би ви сиділи оба в Києві, самі собі відаючи, кому з вас [куди] йти. А Ізяславу — ось його Володимир, готов, а се його Луцьк. І скільки його городів — хай він сидить у сьому. А туди, до Новгорода Великого, хай поверне Юрій данини їх усі».
Вячеслав же і Юрій так сказали: «Бог поможи зятю нашому королеві, і братові нашому Болеславу, і синові нашому Індрихові, що ви межи нами добра хочете. Але якщо ж ви нам велите миритися, то не стійте на нашій землі і добра нашого, ні сіл наших не губіте. Але нехай Ізяслав піде у свій Володимир, а ви в свою землю підіте. А ми обидва зі своїм братом і сином Ізяславом самі порозуміємось».
І, почувши це, Ізяслав, і Болеслав, і Індрих, і угри роз'їхалися. Ізяслав, отож, пішов до Володимира, а угри — в Угри, а ляхи — в Ляхи.
І тоді почали вони ладитися, Вячеслав же, і Юрій, і Ізяслав, шлючи [послів] між собою. Як ото ми сказали були, Ізяслав же хотів для Новгорода усіх данин новгородських, — як воно й раніше було. І тут вони не поладили, бо не послухав його Юрій, прийнявши [раду] дорадника, Юрія Ярославича, і не оддав данин, а Ізяслав од них не відступився. Учинив же Юрій так [тому], що вже ляхи вернулися[189] [додому] і угри. Він навіть сказав: «Вижену Ізяслава, а волость його всю перейму». І князь Юрій з братом своїм Вячеславом і з усіма дітьми своїми пішли до Луцька.
Ростислав Юрійович із братом своїм Андрієм пішли наперед з половцями. Та коли вони стали поблизу [города] Муравиці, уночі був лютий пополох, так що половці всі кинулися втікати назад із своїм воєводою Жирославом [Нажировичем]. Андрій був [тоді] попереду, а брат його Ростислав за ним стояв і кликав [його] до себе. Та Андрій не послухав його, а видержав пополох той. Андрієва ж дружина, приїжджаючи до нього, нарікала: «Що ти робиш, княже? Поїдь-но, княже, звідси! Хіба ж ми добудем сорома?» Але Андрій не послухав їх, а поклав надію на бога [і] переждав до світу. Коли ж побачив Андрій, що до світу втекли усі половці, він воздав хвалу богові, який укріпив його, і поїхав до брата свойого. А коли з'їхалися половецькі князі з ними обома, то вони, порадившись, одступили назад і стали коло [города] Дубна, ждучи від отця свого помочі. І була їм вість, що князь Юрій іде з братом своїм Вячеславом, [і] рушили вони до Луцька,і пішли у дві путі до Луцька, бо Володимир, брат Ізяславів, перебував у Луцьку.
Коли ж вони наближалися до города і бачили стяги отця свого, то, узрівши піших воїв, які вийшли з города, перестрілювалися зними й Ростислав, і Борис, і Мстислав[190],не знаючи заміру брата свого Андрія, що він хоче вдарити на піших, оскільки і стяг його бачили не розгорнутим.
Він бо не був славен на ратне діло, а шукав похвали від одного бога. Тим-то за пособництвом божим, і сили хресної, і молитви діда свого[191], [Володимира Мономаха], він в'їхав раніш од усіх у [ряди] противників, а дружина його за ним їхала. І зламав Андрій списа і свого в супротивникові своєму, коли ото бігли піші вої до города по греблі. Він сам кинувся вслід за ними, а дружина його [цього] не знала. Тільки двоє з менших отроків його, побачивши свого князя, що він у велику біду попав, — бо його обступили противники, — помчали вслід за ним. При цьому коня під ним ударили двома списами, а третім — у передню луку сідла, а з городських стін, як дощ, каміння метали на нього. А один із німців, побачивши його, хотів пронизати рогатиною, та бог оберіг його.
185
Ізяслав звернувся по допомогу до своїх родичів. Угорський король Гейза II. був чоловіком рідної сестри Ізяслава Єфросинії (див. прим. 1 до 1148 р.). Дочка Ізяславового брата Всеволода Верхуслава була першою жоною Болеслава Кучерявого, сина Болеслава Кривоустого (див. прим. 4 до 1137 р.). Одна дочка Болеслава Кривоустого, Агнеса, була жоною Ізяславового сина Мстислава; друга, невідома на ім'я, була, за польськими джерелами, жоною другого Ізяславового сина, Ярослава (за актовими печатями, його хрестильне ім'я — Іван). Дочка Ізяслава Євдоксія була жоною Мешка III Старого, сина Болеслава Кривоустого. Святополк Мстиславич (за актовими печатями, його хрестильне ім'я-Іван), третій брат Ізяслава, був одружений з Єфимією, дочкою Отто II Чорного (див. прим. 1 до 1143 р.), троюрідною сестрою чеського короля Владислава II, бо батьки Владислава II і Єфимії, тобто Владислав І та Отто II Чорний, були двоюрідними братами, синами Братислава II і Отто І Красивого, онуками Бржетислава І, батько якого, чеський князь Ольдржих (Ондроник), син Болеслава II Побожного, згадується в нашому літописі під 996 р.
186
Гейза II вів тоді тривалу війну з візантійським імператором Мануїлом І Комнином, який намагався забрати від Угорщини підвладні колись Візантії землі. Мануїл І Комнин був, до того ж, у родинних стосунках з Юрієм Володимировичем (див. прим. 7 до 1162 р.).
187
Ідеться про Володимира Володаревича, спільника і Юрія Володимировича, і Мануїла І Комнина, бо дочка Юрія Ольга була за сином Володимира Ярославом Осмомислом, а сестра Володимира Ірина — за Ісааком, стриєм Мануїла.
190
В Іп. після цього чотири з половиною порожні рядки; утрачений текст перекладено за Лавр.
191
Тут можна бачити натяк на те, що Андрій Юрійович знав твори свого діда, Володимира Мономаха, зокрема його «Молитву».