І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості.
Мстислав, старший син його, сів на столі в Києві замість отця свого [місяця] травня у двадцятий [день]. І коли почули це вороги-половці [про] смерть Володимирову, то присунулися до [городів] Баруча і до Бронькняжа[18], сказавши: «Візьмемо торків їхніх». Та була [про це] вість Ярополку [Володимировичу], і повелів він гнати [руських] людей і торків у Баруч і в інші городи. Вороги ж, наскочивши, не досягли нічого, бог звів на ніщо їхній намір[19], але, довідавшись, що Ярополк у Переяславлі, вони вернулися на Посулля пустошити.
Князь Ярополк тим часом, укріпившись, пішов услід за ними з божою поміччю, не ждучи підмоги [ні] од брата [одного], ні од другого, — з [самими] тільки переяславцями він догнав їх біля Полкстіня. [Половці], побачивши, що їх мало, вернулися назад і рушили, приготувавшись до бою, насупроти. І тоді благовірного князя корінь] і благовірний пагін Ярополк, призвавши [на поміч] ім’я боже і отця свого, з дружиною своєю дерзнув [на них]. І коли зітнулися оба полки, переможені були поганії силою чесного хреста і святим [архангелом] Михаїлом. Частину їх побили, а частина їх потопилася в ріках. І поміг йому бог і отця його молитва, і прославили бога всі люди за такий дар і поміч.
У сей же рік преставився ігумен святої Богородиці Печерського монастиря Прохор [місяця] листопада в п’ятнадцятий [день].
У РІК 1127
У РІК 6635 [1127]. Преставився митрополит Микита.
У сей же рік преставилася княгиня, [жона] Володимира [Мономаха], місяця липня в одинадцятий [день][20].
Того ж року потрусилася земля місяця серпня в другий [день][21].
У РІК 1128
У РІК 6636 [1128]. Ольгович Всеволод схопив стрия свого Ярослава [Святославича] в Чернігові, напавши на нього, а дружину його посік і розграбував. Мстислав же з Ярополком, [братом своїм], і з воями хотів іти на Всеволода із-за Ярослава. Всеволод тоді послав [послів] по половців, а Ярослава пустив до Мурома.
Половців тим часом прийшло сім тисяч із [ханом] Осулуком[22] і стали вони коло Ратмирової діброви за [рікою] Виром, бо вони послали були послів до Всеволода. [Але] Ярополкові посадники, захопивши їх на [ріці] Локні, привели їх до Ярополка, — бо Ярополкові посадники були по всій[ріці] Сейму[23], — і половці, не діставши вісті од Ольговича, втекли до себе. А тому що Мстислав усе більше налягав на Всеволода, сказали йому: «Навів ти єси половців, а вони не досягли нічого». Всеволод тоді став благати Мстислава і бояр його. Підучуючи [їх] і дари даючи їм, він благав, і так пробув він [у Чернігові] все літо до зими. І прийшов Ярослав із Мурома до Мстислава, кланяючись йому, благаючи [і] кажучи: «Ти хреста єси цілував мені. Піди на Всеволода». Всеволод же ще більше благав Мстислава.
А в ті дні ігуменом [монастиря] святого Андрія був Григорій, якого раніш бо любив Володимир [Мономах], а поважав Мстислав і всі люди. Так той не дав Мстиславу стати раттю за Ярослава, кажучи: «То для тебе менший гріх єсть, якщо, переступивши хресне цілування, ти на рать не встанеш, аніж кров пролити християнськую». І зібрався весь собор ієрейський, — бо митрополита в той час не було, — і сказали вони Мстиславу: «Хай на нас буде той гріх». І вчинив він волю їх, і відступив Мстислав од хресної клятви Ярославу, і журився тим усі дні живоття свойого. Ярослав же пішов назад до Мурома.
Того ж року послав князь Мстислав із братами своїми многих [воїв] на Кривичів чотирма путями: Вячеслава [Володимировича] із Турова, Андрія [Володимировича] з Володимира, Всеволодка [Давидовича] з Городна, Вячеслава Ярославича з Клечеська; їм повелів він іти до [города] Ізяславля. А Всеволоду Ольговичу повелів іти зі своїми братами на [город] Стрежев, до [города] Борисова. [Воєводу] Івана Войтишича він послав із торками, а сина свого Ізяслава із Курська з його військом послав на [город] Логожськ, а другого сина свого Ростислава послав зі смольнянами до [города] Друцька, сказавши їм: «В один день усім зробити напад, місяця серпня в одинадцятий день»[24].
Та Ізяслав прийшов на день скоріш од братів, захопив людей із города [Логожська], і вони, перестрашившись, здалися. А ізяславці стали битися з Вячеславом і з Андрієм. Ізяслав тоді, переждавши два дні коло Логожська, рушив до Ізяславля до обох стриїв своїх[25], ведучи з собою Брячислава [Давидовича], зятя свого[26], який пішов був до отця свого [Давида Всеславича у Полоцьк], та, бувши посеред путі і устрашившись, не маючи змоги піти ні сюди, ні туди, пішов до шурина свого в руки і логожан привів, що їх вивів був із Логожська. І коли побачили ізяславці князя свого і логожан, яких узяли без шкоди, то вони здалися, сказавши Вячеславу: «Поклянись нам перед богом, що не даси нас на грабунок».
І настав вечір. Воротислав, Андріїв тисяцький, та Іванко, [тисяцький] Вячеславів, увіслали обидва отроків своїх у город, а на світанні, коли побачили всі вої, що ті взяли його, [Ізяславль], уночі, то ледве Мстиславів обоз уберегли [од воїв], і то силоміць, б’ючись. І так вернулися вони з великою добичею.
А потім і новгородці прийшли з Мстиславичем із Всеволодом до [города] Неклоча. І тоді полочани, розгнівавшись, вигнали Давида [Всеславича] з синами. Узявши Рогволода [Бориса Всеславича], вони пішли до Мстислава, просячи його собі за князя, і вчинив волю їх Мстислав. Узявши Рогволода, вони повели його до Полоцька.
[У] тім же році преставився Ізяслав Святополкович, місяця грудня у двадцять і третій[27] [день], а похований був [у] двадцять і четвертий день.
У РІК 1129
У РІК 6637 [1129]. Преставився князь полоцький Борис [Рогволод Всеславич].
У сей же рік була вода велика, вона потопила людей, і хліба, і доми знесла.
Того ж року Мстислав, син Володимирів, заклав у Києві кам’яну церкву [монастиря] святого Феодора [Тірона].
У РІК 1130
У РІК 6638 [1130]. Георгій Шимонович[28], ростовський тисяцький, окував гробницю Феодосія, ігумена печерського, при ігумені Тимофієві.
20
У Лавр, «июня въ 11 день»; ім’я і походження другої жони Володимира Мономаха поки що невідоме.
25
В Іп. «къ строеви своему»; у Лавр. «къ стрыема своима», — тобто, до обох стриїв — Вячеслава та Андрія Володимировичів.
26
Тут — чоловіка Ізяславової сестри Ксенії. У 1129 р. її разом з чоловіком Брячиславом, свекром Давидом Всеславичем (жона якого невідома) та іншими полоцькими князями (див. про це прим. 2 до 1130 р.) було вислано у Візантію, де вона й померла невідомо коли разом з усіма вигнанцями, крім Василька (Рогволода-Василія) та Івана Рогволодовичів-Борисовичів. Більше в літописі ці князі не згадуються, а новгородець-паломник Добриня Ядрійкович (Андрійкович, пізніше — новгородський архієпископ Антоній), який 1200 р. відвідав Константинополь, свідчить у своїх записках, що він бачив, де тут «лежить блаженая княгиня Ксенія Брячиславля».
27
В Іп. і Лавр, дата, очевидно, невірна — «декабря вь 13», в Радз. і Акад., гадаємо, правильна — «декабря 23».
28
Батько Георгія Шимон (Симон), родом варяг, воєвода Всеволода Ярославича, один із засновників Києво-Печерської лаври, добре відомий із «Києво-Печерського патерика».