А потім Вячеслав та Ізяслав, зібравшись разом, одрядили сина свого Мстислава до короля в Угри і королеві так сказали: «Ти нам так учинив єси, як ото може тільки брат рідний братові своєму або син отцю, так ото ти нам обом поміг. І ми знову, брате, собі мовимо: «Дай нам бог нероздільно з тобою бути в усьому». А якщо твоя обида де, то дай нам бог там самим стати за твою обиду, або ж [із] браттям своїм, або із синами своїми і полками своїми. А нам тобі нічим за се одплатити, тільки головами своїми, так, як ти нам обом учинив єси. Нині так само добре своє діло заверши. Самого тебе ми не зовемо, тому що цесар проти тебе воює, але пошли нам поміч. Або таку саму, або ж сильнішу од сеї пришли нам із братом своїм[218], а з нашим сином Мстиславом, тому що Юрій є сильним, а Давидовичі та Ольговичі з ним є, а іще й половці дикії з ним, бо він їх золотом приводить. Нині ж, брате, сеї весни поможи нам. А якщо ми оба сеї весни будемо не зайняті, то ми станемо зі своїми військами тобі на поміч. А як ти од цесаря збавишся, то ти будь нам помічником. А все тобі скажуть твої мужі і брат твій Мстислав: як нам бог поміг, а іще як за нами стала Руськая земля вся і чорні клобуки».
А тоді, одрядивши ж Мстислава в Угри, вони обоє одрядили також мужів своїх до Ростислава [Мстиславича] у Смоленськ, і сказав Вячеслав Ростиславу: «Осе, брате, бог з'єднав нас разом із твоїм братом, а з моїм сином Ізяславом. І тепер, знову добувши Руськую землю, він склав мені честь і посадив мене в Києві. А я, сину, тобі[219]мовлю: «Як мені син брат твій Ізяслав, так мені йти». І я тобі кажу, сину: «Потрудись до нас обох сюди, хай ми всі побачимо разом, що нам бог явить». Ізяслав же сказав братові своєму Ростиславу: «Ти мене, брате, багато спонукав єси, щоби ото скласти честь стриєві своєму і отцю своєму. І ось нині бог привів мене в Руськую землю, і поєднав я стрия свойого і твойого в Києві задля тебе і задля всеї Руської землі. І я також тобі, брате, мовлю: «Там у тебе в Новгороді, за волею божою, син твій і мій Ярослав, і там у тебе Смоленськ. Отож, брате, все урядивши там, піди-но ти до нас сюди, хай ми всі разом побачимо, що нам явить бог».
Юрій же послав [послів] у Чернігів до Давидовича до Володимира і до Святослава Ольговича, кажучи так: «Ось уже Ізяслав у Києві. Підіть-но обидва мені в поміч».
Святослав тим часом не діждав Великодня, а пішов [із Новгорода-Сіверського] в понеділок страсної[220]неділі. А у вівторок родився в нього син, і нарекли його у святому хрещенні ім'ям Георгій, а по-мирському Ігор[221]. Великдень же він провів у [городі] Блестовиті, а звідти пішов до Чернігова. І коли він з'єднався з братом своїм Володимиром [Давидовичем], то рушили вони обидва в човнах у Городок [Остерський] до Юрія.
Тоді ж Ізяслав Давидович пішов до Києва, до Вячеслава [Володимировича] і до Ізяслава Мстиславича, і стали вони коло Городця [Пісочного], і тут одпразникували Юріїв день.
У той же час прийшов Ростислав зі смольнянами, із безліччю воїв, до стрия свого Вячеслава і до брата свого Ізяслава. Коли ж побачив Вячеслав синівця свого Ростислава, а Ізяслав брата свого, то зраділи вони тоді радістю великою і воздали тоді хвалу богові, і його пречистій матері, і силі животворящого хреста, і пробували вони у великій веселості і у великій любові.
І рушив Юрій до Києва[222], і стали вони у [дворі] Родунії, і прибуло половців багато диких Юрієві на поміч. Оскільки ж Ізяслав стерігся і не дав[223] [їм] вбрести в Дніпро, то тоді стали вони битися в насадах по Дніпру од Києва і аж до устя Десни: ті з Києва в насадах виїжджали битися, а ті — з табору. І при цьому билися вони кріпко, але не могли нічого врадити проти Києва, бо Ізяслав хитро спорядив був човни: гребці ж у них були невидимі. Тільки весла [було] видно, а людей не було видіти, бо човни були покриті дошками, і борці, стоячи в бронях наверху, стріляли, а керманичів було два — один на носі, а другий на кормі; куди вони хотіли, туди йшли, не обертаючи човнів.
І Юрій, порадившися з Володимиром з Давидовичем, і з Святославом Ольговичем, і з Всеволодовичем Святославом, і з половцями, хотів звідти піти вниз до Вітечівського броду. Але не одважилися вони пустити човни мимо Києва, а пустили їх [Чорториєм] у Долобське озеро[224]і звідти волокли їх берегом [Дніпра] у [річку] Золотчу. По Золотчі ж увійшли в Дніпро човни їх, а половці Юрієві ішли по лугу.
Вячеслав тим часом та Ізяслав із братом своїм Ростиславом, і з Ізяславом Давидовичем, і з Володимиром[225], братом своїм, і з [Борисом Всеволодовичем], городенським князем, і з дружиною своєю, і з киянами, і з чорними клобуками, порадившись, також пішли по сій стороні Дніпра, по горі, а човни його, [Ізяслава], теж [рушили] по Дніпру.
Прийшовши ж, стали вони на Вітечевім [броді] коло Мирославського села, одні навпроти одних. І, стоячи тут, билися вони за брід, з'їжджаючись у насадах; ті захоплювали сих, а сі — тих. Бо коли вони стояли тут одні проти одних, то Ізяслав не дав їм тут вбрести [в Дніпро]. Не можна було ні тим на сю сторону, ні сим — на ту.
Юрій же, порадившися з синами своїми, покликав до себе Володимира Давидовича, і Святослава Ольговича, і Всеволодовича Святослава, і половців і став їм мовити: «Осе, браття, стоїмо ми тут. Чого ми тут достоїмося? Постараймося ж, щоб нам узяти в них як-небудь брід Зарубський і перейти на ту сторону». І, таким чином, уподобали це всі. Юрій тоді послав синів своїх з половцями, а Володимир Давидовим і Святослав Ольгович послали обоє Всеволодовича Святослава, а самі вони тут стали, приготувавшись до бою військами своїми. Вони стали споряджати човни свої коло піску біля своєї сторони [Дніпра], а тоді спорядили човни свої всі коло піску і самі поїхали обік них берегом.
Юрійовичі[226]ж, і Святослав Всеволодович, і половці дикі приїхали до Зарубського броду. Але на сій стороні був [воєвода] Шварно зі сторожами. І знайшли вони, [де] вбрести в Дніпро[227], і тоді половці, побачивши сторожів Ізяславових, що мало їх є, пішли, отож, вбрід проти них на конях, за щитами, і з списами, і в бронях, щоб битися. І покрили вони Дніпро множеством воїв, а руси переїхали в човнах.
Шварно ж, це побачивши, побіг і прибіг до Ізяслава. Він бо, [Ізяслав], у той час послав був сина свого Мстислава в Угри, і тому ненадійним був йому брід, оскільки не було тут князя, а боярина не всі слухають. Коли ж сини Юрієві і обидва Святослави з половцями перебрели Дніпро, вони послали [гінця] до Юрія, кажучи: «Поїдь уборзі, ми вже єсмо перейшли Дніпро. Щоб не ударив на нас Ізяслав». І Юрій з Володимиром спішно прийшов до [города] Заруба, і перебрели вони через Дніпро.
У той же час Вячеслав, і Ізяслав, і брат його Ростислав, і Ізяслав Давидович, і Володимир, брат Ростиславів, і городенський князь [Борис Всеволодович] стояли всі коло [города] Івана. І тут прийшла їм вість [про все], і вернулися вони до Києва. Бо Вячеслав, і Ізяслав, і Ростислав, скликавши браття своє, стали радитися. Ізяслав же із братом своїм Ростиславом завжди хотіли з ними битися, а дружина Вячеславова, і Ізяславова, і Ростиславова, і всіх князів удержували од цього. І кияни, а найпаче чорні клобуки од цього вдержували, кажучи: «Княже! Не можна тобі поїхати до них, тому що ратники наші всі на конях є. А ти до них поїдеш, а він піде перед тобою до Росі, і тобі доведеться, оставивши своїх піших воїв, поїхати услід за ним. Отож ми, княже, вам так мовимо: «Сього не робіть, а поїдьте у свій Київ. А до нас приставте брата свойого Володимира, хай поїдемо ми до своїх веж. Забравши ж вежі свої, і жінок своїх, і дітей своїх, і стада свої, і все, що є нашого, ми й підем до Києва. А ви будете до вечора' в Києві, і ми будемо. Волимо ж ми за отця вашого, за Вячеслава, і за тебе, і за брата твойого Ростислава, і за все браття навіть голови свої зложити. Хай або честь вашу добудем, або ж тут із вами помремо. А Юрія ми не хочемо».
222
Тактична ситуація була така. Коли Ізяслав Мстиславич та інші князі святкували Юріїв день у Пісочному Городці, в загородній княжій резиденції-дворі Родунії (Радосині, чи «Раю»), то в цей самий день, 23 квітня, у день свого патрона Георгія Побідоносця, Юрій Володимирович зі своїми спільниками, дотримуючись традиції виходити в похід у ті чи інші свята, вирушив на Київ із Городка (Городця) Остерського і 24 квітня теж став у цьому ж дворі Родунії. Подальші хронологічні розрахунки (по неділю 6 травня 1151 р.) зроблено, виходячи з цієї первісної дати 23 квітня. До речі, знаменитий похід Ігоря-Георгія (Юрія) Святославича у 1185 р., оспіваний «Словом о полку Ігоревім», теж розпочався саме 23 квітня.
224
В Іп. хибно «во озеро Лубѣиское», у Хл. теж помилково «Доулѣбское»; у Лавр, «в озеро Долобьское».