Выбрать главу

У той же час Ізяслав Мстиславич послав послів своїх до короля [угорського Гейзи], зятя свого, кажучи: «Ось Володимир галицький дружину мою і твою побив. Тож нині, брате, гадай про се, гадай. Нам обом на собі не дай бог сього облишити, а дай бог помстити за се і за свою дружину. Тому ти, брате, готуйся у себе, а я — тут. Хай як нам із ним бог дасть!».

І тоді, одрядивши полки свої, сам він пішов до Городка на Юрія, взявши берендичів, і Ізяслава Давидовича, і Всеволодовича Святослава, і підмогу Святослава Ольговича. Юрій же заперся в Городку з дітьми своїми, і билися вони з городських стін протягом багатьох днів. І тяжко було йому, тому що не було йому помочі ані звідки, і цілував він їм хреста, що «я іду вже до Суздаля», і вони одступили од нього. Юрій тоді зоставив сина свого Гліба в Городку, а сам пішов до Суздаля із Городка. Юрій же туди пішов, на Новгород на Сіверський, до Святослава до Ольговича. І він, прийнявши його з честю великою, і повози дав йому. І пішов Юрій до Суздаля.

Ізяслав же з Вячеславом сів у Києві, причім Вячеслав — на Великому дворі, а Ізяслав — [на дворі] під Угорським, а сина Мстислава він посадив у Переяславлі.

У тім же році схопили полочани Рогволода Борисовича, князя свого, і послали до Мінська, і тут його держали у великій неволі, а Глібовича [Ростислава] до себе ввели. І прислали полочани до Святослава Ольговича [послів] зі [словами] приязні, що будуть вони мати його отцем собі і будуть слухатись його, і на тім цілували вони хреста його.

У той же час преставилася княгиня Ізяславова[239].

У РІК 1152

У РІК 6660 [1152].Ізяслав Мстиславич, зібравшись із Давидовичем Ізяславом і Святославом Всеволодовичем і при цьому порадившись, розвели Городок Юріїв[240]і спалили його, навіть і божницю святого Михайла; верх був зрублений з дерева, і це згоріло.

Апсида Михайлівської божниці в Городку Остерському. Сучасний вигляд.

У той же час король [Гейза] прислав до Ізяслава [посла], кажучи: «Отче! Я кланяюсь тобі. Ти прислав єси до мене про обиду [од] галицького князя, і я ж тут готуюсь. А ти теж готуйся. Ми не облишимо оба сього на собі. Хай як нам із ним бог дасть». Ізяслав тоді послав сина свого Мстислава до короля в Угри — повести короля на галицького князя. Король же, назвавши час, коли піти, послав [посла] до Ізяслава і сказав йому: «Я ось на коні вже сідаю і сина Мстислава із собою беру. І ти сідай уже на коні».

Ізяслав же, це почувши, зібрав усю свою дружину і рушив, узявши з собою Вячеславове військо все, і всі чорні клобуки, і киян ліпших, і всю руську дружину. І пішов він, а коли прийшов до Дорогобужа, то сюди приїхав до нього брат Володимир [Мстиславич]. Звідти рушили вони обидва до Пересопниці, і сюди прийшов до них Володимир Андрійович. Сюди ж прибув до них обох брат князь Святополк [Мстиславич] із [города] Володимира з військом своїм. І тоді, зібравшись усі, пішли вони до короля. Ізяслав, однак, брата свого Святополка не взяв, а зоставив його у Володимирі, а військо його із собою взяв.

І рушив Ізяслав од [города] Володимира з полками своїми по королевій дорозі, якою він, [король], приїхав був на Андрія на Володимировича з Ярославом Святополковичем, котрого і вбили тут, коло Володимира[241]. Ізяслав, отож, прийшов на Сян — ріку, що тече під Перемишль; і коли ж він перебрів ріку Сян, то сюди пригнав до нього посол од короля із сотнею дружини і сказав Ізяславу: «Зять, король, тобі кланяється і так тобі мовить: «Осе вже я тут п’ятий день стою, ждучи тебе. Поїдь-но!» Ізяслав же, це почувши, з великим поспіхом поїхав; на другий же день Ізяслав рушив до [города] Ярославля. Поминувши його, він став на обід, і сюди прислав до нього король мужа свого з військом більше тисячі. Ізяслав же, пообідавши тут, а тоді виладнавши полки свої, пішов до короля. І коли він прибував до табору, то король, сівши на коней з мужами своїми, виїхав назустріч Ізяславу з радістю. І тут обнялися вони з великою любов’ю і з великою честю, і поїхали, і сіли в короля у шатрі, і стали думати, як ото завтра рано поїхати битися до ріки до Сяну. І, таким чином, вони [це] надумали.

На другий же день рано король, ударивши в бубни, а тоді приготувавши до бою полки свої, пішов до Ізяслава.І, приславши [гінця], він сказав: «Поїдь зі своїми полками поблизу мойого війська. А де я стану, там же і ти стань, щоб добре нам про все гадати». Ізяслав же сказав королеві: «Сину! Хай буде так!»

І прийшли вони до ріки до Сяну нижче від города Перемишля, і тут стали полками своїми всіма. Володимир же став по тій стороні своїми полками. А в короля було війська сімдесят і три полки, опріч Ізяславових полків і опріч повідних коней і обозних.

І, ввійшовши в землю Галицьку Володимирову, вони стали, бо був день неділя, а король, за своїм звичаєм, ніде ж не знімався [в похід] у неділю. Володимир же, не даючи в свою землю раті ввійти, стрів їх і захопив зажитників[242]короля. А на другий день знявся король, рушив, а Володимир одступив назад [і] став за укріпленням.

І тоді король почав розставляти полки свої на бродах, а галичани насупроти розставляли свої полки. Але не могли вони вистояти проти короля, бо [куди] пішов Володимир своїм військом, там же і І король став навпроти нього. А Ізяслав пішов своїми полками вгору [Сяну], на броди, і, туди пішовши, став вище від короля на другім броді. Інші ж многі полки угорські пішли мимо Ізяслава на броди вище від Ізяслава.

Ізяслав, отож, сказав дружині своїй: «Браття і дружино! Бог ніколи Руської землі і руських синів на безчестя не давав! Вони всюди добували свою честь! І нині, браття, подбаймо про се всі. У сих землях і перед чужими народами дай нам бог честь свою добути!»

І, це сказавши дружині своїй, Ізяслав кинувся всіма своїми полками вбрід. А коли король і всі його полки побачили полки Володимирові, вони, не барячись, кинулися всі до них, кожен на свій брід, і в’їхали звідусіль у військо Володимирове. І так потоптали вони їх і багатьох тут побили, а інші потопились, а інших захопили.

Володимир же, побачивши силу угорську, побіг перед ними, та врізався в угрів і в чорних клобуків, [і] тільки один він утік з [боярином] Ізбигнівом з Івачевичем у город Перемишль. Город же Перемишль вони тоді [не] взяли були, хоча нікому із нього було битися. А не взяли його через те, що за городом, на лузі, над рікою над Сяном був княжий двір, і там у ньому добра було багато, і туди наринули всі вої.

Ізяслав же і король, зібравши всіх своїх воїв і всю свою дружину, тут же й стали оба табором, перед городом, над рікою над В'ягром. А Володимир почав слати [послів] до короля, миру просячи. На ту ж ніч вислав Володимир [мужів своїх] до арцибіскупа [Кукниша] і до воєвод королевих, і навмисне прикинувся, ніби він поранений, і сказав їм: «Благайте за мене короля: «Ранений я єсмь вельми. І я каюся за те, королю, що тобі я серце вередив, а іще, що став проти тебе. Нині ж, королю, бог гріхи прощає, і ти мені се прости. І не видай мене Ізяславу, тому що я вельми єсмь недуж. А якщо мене бог візьме, то сина мойого ти прийми до себе». І се йому [хай] спом'януть мужі [його], кажучи йому: «Отець твій був сліпий[243], а я отцю твоєму досить послужив своїм списом і своїми полками за його обиду, і з ляхами я за нього бився. Спом'яни ж про мене те і се мені прости». І многі дари вислав він арцибіскупу і мужам тим золотом, і сріблом, і посудом золотим і срібним, і одежею, аби вони вблагали короля, щоб він не став на нього і волі королеви не вчинив[244].

А на другий день король, з'їхавшися з Ізяславом, розповів [це] Ізяславу і сказав: «Отче! Я кланяюсь тобі. Осе Володимир прислав до мене. І благає він, і кланяється, а іще він і ранений є вельми, і не буде жити. І я тобі, отче, про се даю знати. А ти йому що одповіси?»

вернуться

239

За польськими джерелами і дослідженнями, перша, невідома на ім'я, жона Ізяслава Мстиславича була принцесою з роду німецького імператора Священної Римської імперії Фрідріха Барбаросси.

вернуться

240

вернуться

241

Згадується похід угрів 1123 р. з королем Стефаном II на город Володимир у складі війська Ярослава Святополковича; Ярослава тут підступно вбили два ляхи.

вернуться

242

Див. прим. 28 до 1146 р.

вернуться

243

Король Гейза II був сином короля Бели II Сліпого.

вернуться

244

Володимир боявся Єфросинії, рідної сестри Ізяслава Мстиславича, жони Гейзи II (див. прим. 1 до 1148 р.).