Князь же Андрій сам у Володимирі-[Суздальському] заклав кам’яну церкву святої Богородиці місяця квітня у восьмий день, на святого апостола Родіона, у вівторок. І дав він їй багато маєтностей — і слободи, куплені і з данинами, і села ліпші, і десятини од стад своїх, і [з] торгу десяту [частку]. Зробив же він церкву [на] п’ять верхів і всі верхи золотом прикрасив, і зробив у ній єпископію, і город Володимир більший зал ожив.
У тім же році прийшов Леон на єпископію в Ростов.
Того ж року вигнали новгородці Мстислава Юрійовича, а Ростиславича Святослава посадили в Новгороді.
У тім же році преставилася Софія Ярославна, жона Ростислава Глібовича.
У тім же році пішов Ізяслав [Давидович] на Ярославича [Юрія] до [города] Турова, і з ним пішов Ярослав [Ізяславич] із Луцька, і Андрійович Ярополк, і галицька поміч, і Ростиславич Рюрик зі смольнянами, і Володимир Мстиславич, — бо йому добували Туров.
І полочани, прийшовши до Турова, попалили села навколо нього, а берендичі пустошили довкола Пінська і за [рікою] Прип’яттю. Та [обложені в Турові] билися кріпко, виходячи з города, і багато було поранених. І багато разів благав Юрій Ярославич, висилаючи з города [мужів] до Ізяслава [і] кажучи: «Брате! Дай мені мир із тобою». Але Ізяслав цього не схотів, а всіляко прагнув забрати од нього Туров і Пінськ.
І стояли вони довкола города десять неділь, і настав мор серед коней, і тому, не зробивши йому нічого, вони вернулись до себе, не вчинивши з ним, [Юрієм], миру. І многі пішки прийшли з тої війни.
У тім же році преставилася блаженна княгиня [Анастасія][302], жона Гліба Всеславича, дочка Ярополка Ізяславича, сидівши по князеві своїм удовою сорок літ, а всіх літ її од рождення [було] вісімдесят і чотири роки. І покладена була вона в Печерськім монастирі з князем у гробі, в головах у святого Феодосія. Стався ж упокій її місяця січня в третій день, а в годину другу ночі, а в четвертий [день] вона покладена в гроб.
Ся ж блаженна княгиня із князем своїм велику мали любов до [церкви] святої Богородиці і до отця Феодосія, ревно наслідуючи отця. свого Ярополка. Сей бо Ярополк оддав [монастиреві] все добро своє, Небльську волость, і Деревську, і Луцьку, і [маєтності] навколо Києва. Гліб же за живоття свого дав із княгинею шістсот гривень срібла і п’ятдесят гривень золота, а по княжій смерті княгиня дала сто гривень срібла і п’ятдесят гривень золота. А по своїй смерті дала княгиня п’ять сіл із челяддю і все оддала — навіть до повоя[303].
У РІК 1159
У РІК 6667 [1159]. Преставився князь Борис Юрійович місяця травня у другий день[304]. І положили його брати в церкві святих обох мучеників [Бориса та Гліба], що її спорудив був отець його Юрій на [ріці] Нерлі в [селі] Кидекші, там, де було становище святих мучеників Бориса і Гліба.
[У] тім же році вигнали ростовці і суздальці Леона, єпископа, тому що він умножив був церкви, грабуючи попів.
Утім же році пішов Рогволод Борисович од Святослава од Ольговича добувати собі волості, узявши військо Святославове, тому що не вчинили милості йому брати його, забравши од нього волость його і добро його все. І, приїхавши до [города] Слуцька, став він слати [послів] до дручан. Дручани ж раді були йому і, приїжджаючи до нього, кликали його до себе, кажучи: «Поїдь, княже, не барись. Ми раді єсмо тобі. Якщо нам навіть [разом] з дітьми битися за тебе, то ми ладні битися за тебе».
І виїхало назустріч йому більше трьохсот човнів дручан і полочан, і ввійшов він у город [Друцьк] з честю великою, і раді були йому люди. А Гліба Ростиславича городяни вигнали, і двір його розграбували, і дружину його. І прийшов тоді Гліб до отця [Ростислава Глібовича].
І стався заколот великий у городі [Полоцьку] серед полочан, бо багато хто хотів Рогволода. Ледве ж утихомирив людей Ростислав [Глібович], і, одаривши дарами многими, він водив їх до хреста, а сам пішов із Всеволодом, і з Володарем [Глібовичами], і з усіма братами на Рогволода до Друцька.
Рогволод тим часом заперся в городі, і вони билися кріпко, і багато з обох сторін падало, а дручани багато глузували [з противників]. І вчинив мир Ростислав із Рогволодом, і цілували вони хреста межи собою, і придав [Ростислав] волості Рогволоду, і вернувся Ростислав із братами до себе.
Утім же році лиху раду врадили полочани на князя свого, на Ростислава на Глібовича, і таким чином переступили хресне цілування. На тім бо цілували були вони хреста йому, що «ти нам князь єси, і дай нам бог із тобою пожити, і зради ніякої щодо тебе не вчинити і щодо хресного цілування». І, отож, відступили вони од того, що сказали, і послали потай [послів] до Рогволода Борисовича [в] Друцьк, кажучи: «Княже наш! Согрішили ми єсмо перед богом і перед тобою, що встали на тебе без причини, і добро твоє все і твоєї дружини І розграбували, а самого, схопивши, видали тебе Глібовичам на великую муку. Тож якщо ти нам не[305]спом'янеш усього того, що ми вчинили через своє недоумство[306], і хреста нам поцілуєш, то ми — люди твої, а ти єси наш князь. А Ростислава, схопивши, ми оддамо тобі в руки, і ти, що хочеш, те зробиш йому». І Рогволод цілував їм хреста на тому, що не спом'янути йому всього того, і одпустив їх до себе.
А були приятелі Ростислава із полочан, [і дали вони йому вість], що хотять його схопити. І стали [полочани] Ростислава хитрощами звати у братчину[307]до [церкви] святої Богородиці, до старої, на Петрів день[308], щоб тут схопити його. Але він поїхав до них, натягнувши броню під одежу, і вони не посміли на нього дерзнути. А на другий день стали вони його запрошувати до себе, кажучи: «Княже! Поїдь до нас. Є нам з тобою мова. Поїдь же до нас у город», — бо князь був у той час на [селі] Білчиці. І сказав Ростислав послам: «А вчора я у вас був. То чому ви не мовили єсте мені, що вам треба було сказати?» Однак без усякої підозри він поїхав до них у город.
І тут погнав із города отрок його назустріч йому: «Не їдь, княже! Віче он у городі, а дружину твою б’ють і тебе хотять схопити». І тоді вернувся він назад і зібрався весь із дружиною на Білчиці, а звідти пішов військом до брата до Володаря в Мінськ. І багато лиха він накоїв волості Полоцькій, розоряючи [і забираючи] і скот, і челядь.
І послали полочани [послів] по Рогволода до Друцька, і ввійшов Рогволод до Полоцька місяця липня, і сів на столі діда свойого і отця свойого з честю великою, і так були раді полочани.
А потім Рогволод зібрав воїв многих полочан, а Ростислав Мстиславич послав йому двох синів на поміч, Романа і Рюрика, і[воєводу] Внізда, і смольнян, і новгородців, і псковичів, і сам був пішов, та вернув його Аркадій, єпископ новгородський, ідучи з Києва[309].
І рушили вони на Ростислава до Мінська, і прийшли спершу до [города] Ізяславля на Всеволода [Глібовича]. Але Всеволод заперся в Ізяславлі, і вони обступили [його] в городі. Однак Всеволод мав гелику приязнь до Рогволода, і, на ту приязнь надіючись [та] поїхавши до Рогволода, він поклонився [йому]. Рогволод тоді дав [город] Ізяславль Брячиславу [Васильковичу], бо [це] того була отчина, а Всеволоду [Глібовичу] дав [город] Стрежев.
307