Андрій вернувся в Переяславль, а Всеволод, перейшовши Десну, став навпроти Вишгорода з воями. Ярополк тим часом став збирати військо на нього. І постояв Всеволод сім[45]днів, [і] пішов до Чернігова. І слали вони межи собою послів, і не могли уладитися.
Потім же Ольговичі з половцями перейшли Дніпро [місяця] грудня у двадцять і дев’ятий день.І стали вони пустошити, од Треполя[46][починаючи], навколо [городів] Красна і Василева, і до Білгорода, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [ріку] Либідь перестрілювалися.
Ярополк же зібрав був безліч воїв на нього ізо всіх земель, та, прийнявши милосердну розважливість, не вийшов на нього насупроти, ані вчинив кровопролиття, а, убоявшись суда божого, повів себе як менший серед них, хулу й докір прийняв на себе і од братів своїх, і од усіх, по-сказаному: «Любіте ворогів ваших»[47].
І вчинив він із ними мир у дванадцятий [день] січня [місяця], і цілували вони хреста межи собою, коли між ними ходив смиренний митрополит Михаїл із хрестом. І дав Ярополк Ольговичам отчину їхню, чого вони й хотіли. І так утишив розважливий князь Ярополк борню ту лютую.
Утім же році церква Пирогоща була завершена.
У РІК 1137
У РІК 6645 [1137].Єпископом у Смоленськ був поставлений скопець Мануйло, гарний співак, що прийшов був із Греків утрьох[48] [із Феодором та Ігнатієм] до благолюбивого князя Мстислава [Володимировича]; перед цим бо не було єпископа в Смоленську.
У сей же рік були знамення в сонці місяця червня в перший день[49].
У сей же рік билися новгородці з суздальцями на Ждані-горі, і одоліли суздальці новгородців[50].
У той же час пішов Юрій [Володимирович] до Ростова.
І Всеволод Мстиславич оддав у Ляхи дочку свою Верхуславу[51].
У РІК 1138
У РІК 6646 [1138].Вигнали новгородці князя свого Всеволода Мстиславича з Новгорода, а Святослава Ольговича ввели до себе. І Всеволод Мстиславич прийшов у Київ до стрия свого Ярополка, і дав йому стрий Вишгород.
Того ж року прийшли псковичі і взяли до себе Всеволода [Мстиславича] княжити, а від новгородців одділилися.
Того ж року він преставився, сидівши [у] Пскові, місяця лютого в десятий[52] [день], у четвер масляної неділі. Там же він і покладений був у церкві святої Трійці, що її сам був спорудив у Пскові.
У РІК 1139
У РІК 6647 [1139].Преставилася Володимирівна Єфимія місяця квітня в четвертий день, у понеділок великодньої неділі[53].
У сей же рік вигнали новгородці Святослава Ольговича[54]і прийняли його смольняни, а Ростислава Юрійовича новгородці посадили в себе.
У сей же рік привів Всеволод Ольгович половців до [города] Прилука, і взяв він інші городи, і захопив Посулля.
Ярополк тоді скликав братів своїх, і з синівцями своїми зібрався, і з суздальцями та ростовцями, І з полочанами та смольнянами,і [з] киянами та переяславцями, і Васильковичі[55][Іван та Ростислав прийшли],і Володаревич [Володимирко] прислав [на] поміч галичан,і король [угорський Бела Сліпий] угрів прислав у поміч, [і] берендичів [прийшло] тридцять тисяч, і туровці. І зібрав він воїв многих, і пішов до Чернігова.
Всеволод же почув, що багато воїв у Ярополка, [і] убоявся, а люди, чернігівці, заволали до Всеволода: «Ти надієшся утекти в Половці, а волость свою погубиш? То до чого ти назад вернешся? Лучче облиш оту свою зарозумілість і проси собі миру. Ми бо знаємо милосердя Ярополкове, що він не радується кровопролиттю, і задля бога він захоче миру. Він же береже землю Руськую!»
Всеволод тоді, це почувши, схаменувся і почав слати [послів] із благанням до Ярополка, просячи миру в Ярополка. І от Ярополк, благий сей і милостивий норовом, страх божий маючи в серці, — так само, як і отець його мав страх божий[56], — і про все розваживши, не схотів учинити кровопролиття і вчинив із ним мир. Стояли вони коло [города] Моровійська, і, владившись, цілували чесного хреста, і розійшлися кожен до себе.
Того ж року преставився князь Ярополк[57], місяця лютого у вісімнадцятий день, і покладений був у Янчинім монастирі [в гробниці] коло [церкви] святого Андрія [Первозваного].
І ввійшов брат його Вячеслав у Київ того ж місяця у двадцять і другий[58] [день], у середу м’ясниць.
І довідався Всеволод, що Ярополк помер, а Вячеслав сидить у Києві, і, зібравши трохи дружини, з братом своїм Святославом і з Володимиром Давидовичем прийшли вони до Вишгорода, і стали тут, увійшовши в город.
У РІК 1140
У РІК 6648 [1140]. Рушив Всеволод Ольгович із Вишгорода до Києва, виладнавши полки. І, прийшовши, став він коло города в Копиревім кінці, і почав підпалювати двори, які є перед городом у Копиревому кінці, місяця березня в четвертий день.
Та Вячеслав насупроти не вийшов, не хотячи крові проливати, а повів себе як менший і вислав до нього митрополита [Михаїла], кажучи йому так: «Іди назад до Вишгорода, а я сьогодні піду в свою волость. А се тобі Київ».
І вчинив так Всеволод: пішов до Вишгорода назад. [І] в той день Вячеслав пішов у свою волость, у Туров.
Всеволод же увійшов у Київ [місяця] березня в п’ятий день з честю і славою великою. І прийшов до нього [брат] Ігор [Ольгович], бо він іздавна обіцяв був Ігореві дати од себе Чернігів. Та не дав він йому, а дав його, [Чернігів], Давидовичу Володимиру. І пересварив він братів, а тоді одпустив їх.
У той же час вийшли із Цесарограда двоє княжичів — [Василько та Іван Рогволодовичі]. Вони були заслані Мстиславом, великим князем київським, тому що не сповняли його волі і не слухали його, коли він кликав їх у Руську землю на поміч, а ще [й] говорили Бонякові шолудивому: «На здоров’я!» І за це розгнівався на них Мстислав і хотів на них іти, але ж не можна було піти, тому що тоді ж налягли були половці на Русь. І тому він стояв, б’ючись із ними і перемагаючи [їх].
48
За Лавр, та дослідженнями, з греком Мануйлом прийшов грек-скопець Феодор, якого настановлено єпископом у Володимир-Волинський, та ще другий скопець грек Ігнатій, що сів єпископом у Турові, де тоді відкрилася єпископська кафедра.
50
Матеріали про битву новгородців із суздальцями та про вихід Юрія Володимировича у свою Ростово-Суздальську землю із Переяславля повинні були стояти наприкінці 6643 р., як це видно з Лавр, та Новг. І. Під 6645 р. в Іп. і Хл. вони внесені помилково. У битві новгородців із суздальцями загинув, за Новг. І, Петрило Микулич, який до походу був новгородським посадником; у наступному, 6644 р., Святослав Ольгович, якого новгородці ненадовго ввели до себе з Чернігова княжити, удруге оженився, за Татіщевим, на дочці Петрила, незважаючи на опір новгородського архієпископа Нифонта («не достоить ея пояти»); за Любецьким синодиком, її ім’я було Катерина, за Татіщевим — (Марія).
51
Всеволод-Гаврило Мстиславич уперше був одружений з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Святоші (Святослава) Давидовича (потім — ченця; у Новг. І під 1108 р. Святоша названий тестем Всеволода), а в 1123 р., за цим же Новг. І, оженився вдруге, за Татіщевим, з (Вірою), дочкою тисяцького. У Всеволода було два сини. Перший — Володимир (від першого шлюбу; за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван, що сумнівне); за польськими джерелами, його одружили з Риксою, овдовілою дочкою польського князя Болеслава Кривоустого;
Мстислава Володимировича; див. прим. 1 до 1122 р.), у другому шлюбі — друга жона німецького тюрінгського ландграфа Людвіга III Побожного. Від другої жони (Віри) у Всеволода Мстиславича був другий син Іван (помер дитиною 16 квітня 1128 р.). Від цього ж другого шлюбу, слід думати, була й Верхуслава; оскільки її віддали заміж 1136 чи 1137 р., то народилася вона десь 1124 р. За польськими джерелами, Верхуслава була першою жоною великого князя польського Болеслава Кучерявого.
54
За Акад., цього ж 1138 р. восени помер не згаданий в Іп. брат Святослава Ольговича Гліб, жона якого невідома.
57
У Татіщева про нього сказано одним реченням: («Був великий правосудець і миролюбець, до всіх милостивий і весело дивився, охоче з усіма говорив і в усяких справах давав пораду, тому всі його любили, як отця»).