У той же час чернігівський князь [Святослав Всеволодович] не мирив із Олегом Святославичем, [князем новгород-сіверським], і пустошив Олег Святославову волость, волость Чернігівську. Святослав тоді замирився з Ярославом з Ізяславичем з київським, пішов на Олега і попалив волость його. І, багато лиха вчинивши, вернулися вони до Чернігова.
Того ж року преставився благовірний князь Святослав Юрійович, місяця січня в одинадцятий день. Сей же князь вибранцем божим був: од рождення і до змужніння була йому недуга люта, а такої недуги просили собі у бога святії апостоли і святії отці. Бо хто постраждає од недуги тієї, то, як [святії] книги говорять, «тіло його мучиться, а душа його спасеться»[466]. Отак же і той воістину святий Святослав [був] божий угодник, вибраний з-поміж усіх князів: не дав йому бог княжити на землі, а дав йому царство небеснеє. По успінню його положив брат Андрій тіло його в церкві святій Богородиці в Суздалі, в єпископії.
У тім же році преставився Юрій [Володимирович][467], князь муромський, місяця січня в дев’ятнадцятий день. І покладений він був у Христовій церкві в Муромі, що її він сам спорудив.
У той же час прислали Ростиславичі [Давид, Рюрик і Мстислав послів] до князя Андрія, просячи з братами своїми [дати] Романові Ростиславичу княжити в Києві[468]. Але князь Андрій сказав: «Пождіте трохи, я послав до братів своїх у Русь. Як мені вість буде од них, тоді й дам одвіт».
У РІК 1175
У РІК 6683 [1175].Убитий був великий князь Андрій суздальський, син Юріїв, онук Володимира Мономаха, місяця червня у двадцять і восьмий день[469], напередодні [дня пам’яті] святих апостолів [Петра і Павла]; день тоді був субота.
Спорудив же він був собі город кам’яний, на ім’я Боголюбий; так оддалеки, як ото Вишгород од Києва, так само і Боголюбий од Володимира.
Сей благовірний і христолюбивий князь Андрій, змолоду Христа возлюбивши і пречистую його матір, а помисел і ум облишивши, душу свою, яко палату красну, прикрасив усякими доброчесностями. Він уподібнився царю Соломону: яко дім господу богу, він і церкву преславну Різдва святої богородиці, кам’яну, посеред города спорудив у Боголюбому і оздобив її ліпше від усіх церков.
Подібно до тої Святої святих, що її був Соломон, цар премудрий, спорудив, так і сей князь, благовірний Андрій, спорудив церкву оцю на пам’ять про себе. І прикрасив він її іконами многоцінними, золотом і камінням дорогим, і жемчугом великим безцінним, і нарядив він її різними прикрасами, і оздобами з яшми прикрасив, і всякими узороччями убрав її. А од сяйва й дивитися було ніяк, бо вся церква була золота. І прикрасив він її, і спорядив її начинням золотим і многоцінним так, що всі, хто приходить [сюди], дивуються, і всі бо, хто бачив її, не можуть висловити незвичайну красу її. І золотом, і емаллю, і всякою дорогоцінністю, і церковними оздобами вона прикрашена, і всяким начинням церковним: і Єрусалим[470][у ній] золотий з каменями дорогими, і ріпідами[471]многоцінними [вона споряджена, і] кандилами[472]різноманітними. Усередині церкви, од верха і до долу, і по стінах, і по стовпах, оковано золотом[473], і двері ж, і одвірки церкви золотомтаки оковано. Була ж і сінь[474]золотом оздоблена од верха і до Деісуса[475]. І всякою дорогоцінністю церковною вона сповнена, прикрашена всякими витворами[476].
Князь же Андрій городські стіни Володимира сильно був укріпив і до них ворота Золоті виготовив, а другі із срібла зробив. І звів він церкву кам’яну соборну святої Богородиці, предивну вельми. І всякими різноманітними прикрасами нарядив він її із золота і срібла, і п’ять верхів її позолотив, а троє дверей церковних золотом оздобив. Камінням дорогим і жемчугом многоцінним він убрав її, і всякими узороччями прикрасив її, і багатьма панікадилами золотими та срібними освітив церкву, а амвон[477]із золота і срібла зробив, а богослужебного начиння, і ріпід, і всякого спорядження церковного, золотом, і камінням дорогим, і жемчугом великим [оздобленого, було] вельми багато; і три єрусалими вельми великі він зробив, що [були] з чистого золота і з каміння многоцінного.
І всіма оздобами і прикрасами обидві [церкви] були подібні диву, до Соломонової Святої святих. І в Боголюбому, і в городі Володимирі верх же він золотом прикрасив, і склепіння позолотив, і пояс[478]золотом оздобив, камінням осяяв, і башту він позолотив із зовні церкви, а по склепіннях птахів золотих, і кубки, і вітрила[479], золотом прикрашені, поставив — і по всій церкві і по склепіннях навколо. Після цього ж він інших багато різних церков кам’яних поставив і монастирів багато спорудив.
На весь бо церковний чин і на церковників одкрив йому був бог сердечні очі, він не затьмарив ума свого п'янством, і кормителем був він ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому чину він яко улюблений отець був. Особливо ж на милостиню він був милостив, слухаючись господа, який глаголить: «Оскільки вчинили ви братії меншій моїй, то мені ви вчинили»[480], і також [як] Давид говорить: «Добрий муж милує і дає весь день, він за господом не спіткнеться»[481]. Мужність і розум у ньому жили, правда й істина з ним у парі ходили, й іншого добродіяння багато в нім було, і всякий добропорядний обичай він мав.
Уночі він входив у церкву і свічі запалював сам, і, бачачи образ божий, на іконах написаний, дивився [на нього], яко на самого творця. І всіх святих, на іконах написаних, бачачи, смиряв він образ свій, сокрушався серцем і зітхав [із глибини] серця, і сльози лив із очей, покаяння Давидове приймаючи, плачучи за гріхи свої. Возлюбивши нетлінне паче тлінного, і небеснеє — паче дочасного, і царство зо святими у вседержителя бога — паче минущого сього царства земного, він і всякою доброчесністю був прикрашений, другий мудрий Соломон.
І се також добродійство він мав: він велів повсякдень возити по городу поживок і питво різне недужим і вбогим на потребу. І бачачи всякого нищого, який приходив до нього просити, він, подаючи їм те, чого вони просили, говорив так: «А може, се єсть Христос, що прийшов випробувати мене?» І так він Приймав усякого, приходящого до нього, як ото Христос заповідав [і] сказав: «Оскільки ви сим, меншим, учинили, братії моїй, то мені ви вчинили». І слово це пам’ятав він у серці завжди.
Тому достойно од бога страдницький вінець прийняв ти єси, княже Андрію, чиє ім’я означає мужність. Ти слідом обох братів благорозумних святих страстотерпців, [Бориса і Гліба], пішов єси, кров’ю умившись страждання твоєю. Бо якщо напасті нема, то нема вінця, а якщо муки нема, то нема нагороди. Всякий бо, хто додержує доброчесності, не може тому без многих ворогів бути.
Отож князь Андрій, почувши наперед, що мають його вбити вороги, духом розгорівся божественним і вважав це за ніщо, говорячи: «Господа бога мойого, вседержителя і творця свойого, возлюбленії люди на хресті пригвоздили, говорячи: «Кров його хай буде на нас і на дітях наших»[482]. І ще глаголить слово [божеє] устами святих євангелістів: «Якщо хто положить душу свою за други свої, той може моїм учеником бути»[483]. Сей же боголюбивий[484] князь не за друга, а за самого творця, який сотворив усе із небуття в буття, душу свою положив.
467
За Лавр., Воскр. І Никон., у Юрія Володимировича від невідомої жони залишилося три сини: Володимир, Давид і Юрій-Георгій; Давид Юрійович (у ченцях — Петро) мав, за цими ж літописами, теж від невідомої жони, двох синів — Святослава та Юрія-Георгія, а також, за Татіщевим, дочку (Євдокію), що була жоною володимиро-суздальського князя Святослава Всеволодовича; Юрій Юрійович мав сина Олега від невідомої жони.
468
У Лавр. сказано трохи інакше і вірніше — сам Роман із братами просив, щоб йому дали київський стіл.
469
В Іп. «въ 28 и день», у Хл. ця сама дата; у Лавр, «июня въ 29 день, на память святою апостолу Петра и Павла, в суботу на ночь»; в Іп. далі також наводиться точна дата убивства; за церковним календарем, наступний день розпочинається з вечерні попереднього (а не з опівночі, як це прийнято астрономічне).
471
472
474
475
476
Закінчення цього опису треба читати нижче, через абзац — текст «верх же він золотом прикрасив» до «і по склепіннях навколо»; тут один опис пристосовано до двох церков — однобанної Різдва богородиці у Боголюбому і п’ятибанного Успенського собору у Володимирі-Суздальському.
477
478