У РІК 1177
У РІК 6685 [1177]. Прийшли половці на Руську землю на русальній неділі[513]. Оскільки Роман [Ростиславич] сидів у Києві, то він послав [проти них] брата свого Рюрика і двох синів своїх, [Ярополка і Мстислава]. Половці тим часом узяли шість городів берендицьких і пішли до [города] Ростовця. Давид же [Ростиславич] не прийшов був, і сталася суперечка межи братами. Однак наздогнав він братів своїх, Рюрика і обох синівців своїх, Ярополка і [Мстислава-] Бориса, і настигли вони половців коло Ростовця. Але половці, повернувшись, перемогли полки руські і багато бояр захопили, а князі вбігли в Ростовець.
А се бог напустив кару на нас, [оцих] поганих, та не яко милуючи їх, але нас караючи, навертаючи нас до покаяння, щоби удержалися ми од лихих діл, — і тому карає він нас нашестям поганих. Се бо єсть бич його, щоби ми, смирившись, схаменулися од злої путі. Коли почули це Ольговичі і Всеволодович Святослав, вони обрадувалися, ніби не відаючи про божу кару.
Того ж року Святослав поїхав до Києва, і говорив Романові Святослав: «Брате! Я ж не домагаюсь од тебе нічого, але угода наша є така: якщо князь завинить, то [погубить] волость, а муж — голову. А Давид — винуват». Але він, [Роман], цього не зробив[514].
Святослав тоді послав брата свого Ярослава[515] і [сина] Олега з воями. І вони, перейшовши Дніпро [на Вітечівськім броді], послали [послів] до Мстислава Володимировича, до зятя свого[516], велячи йому одступити від Ростиславичів, і Мстислав обіцявся їм так учинити. І рушили вони до города до Треполя, а Мстислав же пішов до воріт до водяних, удаючи, [що буде] битися, [бо] домовився він [із ними] потай із города, утаївшись од Ярополка [Романовича], а трепольців зрадивши, і одчинив на них город. І Ярополк пішов до отця.
Святослав же, прийшовши з полками своїми, став коло [броду] Вітечева, і туди приїхали до нього чорні клобуки; туди ж приїхали до нього кияни, кажучи: «Уже Роман пішов до Білгорода».
Святослав тоді увійшов у Київ, у день святого пророка Ілії, а звідти послав братів своїх до Білгорода. Не досягнувши нічого, вони вернулися.
У тім же році родився в Ігоря І [Святославича] син, і нарекли його в хрещенні ім’ям Андріян, а княже — Святослав.
У той же час прийшов [із Новгорода] Мстислав [Ростиславич] із військом своїм, і сказали [Роман, Мстислав і Рюрик]. Ростиславичі: «Якщо бог зволить, то завтра ми дамо бій Святославу».
Коли ж Святослав довідався, що хотять йому дати бій Ростиславичі, то побіг Святослав через Дніпро [коло] устя Либеді, і потопилося багато людей. А перед цим він послав був [послів] у Половці, і половці, почувши, що Святослав вибіг із Києва і, приїхавши до [города] Торчського, багато людей захопили.
Ростиславичі ж, не хотячи губити Руської землі і християнської крові проливати, порадившись, дали Київ Святославу, а Роман пішов до Смоленська.
…[517] люди ж володимирські зустріли з хрестами князя свого [Всеволода Юрійовича], який ішов з побідою, і возрадувалися, побачивши християн, визволених із полону в поганих. А ворогів у руках [своїх] він привів, схоплених, у город Володимир — князя Гліба [Ростиславича] із сином його Романом і з шурином його, Мстиславом [Ростиславичем][518]. І дружина [їх була] схоплена, і всі вельможі їх, і була радість велика в городі Володимирі.
А на третій день стався заколот у городі Володимирі. Повстали бояри і купці, кажучи: «Княже! Ми тобі добра хочемо, за тебе голови свої кладемо, [а] ти нині ворогів своїх держиш просто. Адже се вороги твої і наші — суздальці і ростовці. Тож скарай їх, чи осліпи, або дай нам».
Князь же Всеволод, благовірний і богобоязливий, не хотячи цього вчинити, повелів усадити їх у поруб задля людей, аби втишився заколот. А по Ярополка [Ростиславича] він послав [послів], говорячи: «Видайте нашого ворога, або я іду на вас». Рязанці тоді, порадившись, сказали: «Князь наш і браття наші погибли із-за чужого князя». І, поїхавши у [город?] Вороняж, вони схопили його самі, і привели його, Ярополка, у Володимир, і всадили його тут же в поруб.
Зять же Глібів, Мстислав Ростиславич, порадившись, послав [посла] до Святослава [Всеволодовича], кажучи: «Пошли до Всеволода щодо Мстислава і Ярополка», — бо присилала до нього, [Святослава Всеволодовича], і Глібова княгиня [посла], благаючи за мужа і за сина. І послав Святослав до Всеволода [Юрійовича] Порфирія, єпископа чернігівського, і Єфрема, ігумена [монастиря] святої Богородиці[519], і продержав їх Всеволод два роки. Бо сказав був Святослав: «Якщо пустить він Гліба, той піде в Русь». Але Гліб сказав: «Лучче я тут умру. Не піду». Тоді ж князь Гліб [і] помер, [місяця] червня у тридцятий[520] [день], а Романа, сина його, ледве визволили, цілувавши хреста. А Мстислав[521] і Ярополк у порубі були. А потім, вивівши їх і осліпивши, пустили [їх].
У РІК 1178
У РІК 6686 [1178][522]. Прислали новгородці мужів своїх до Мстислава до Ростиславича [в Білгород], зовучи його до Новгорода Великого. Але він не хотів іти з Руської землі, кажучи їм: «Не можу я іти з отчини своєї і з браттям своїм розійтися». Він бо ревно дбав, стараючись трудитися од усього серця, за отчину свою. Завше бо на великі діла прагнучи, роздумуючи із мужами своїми, намагався він піднести отчизну свою. Отож, про це все роздумуючи в серці своїм, він не хотів іти. Та присилували його брати його і мужі його, кажучи йому: «Брате! Якщо зовуть тебе з честю, ти йди. Бо там хіба не наша отчина?»
І він, послухавши братів своїх і мужів своїх, пішов із боярами новгородськими, але цé поклав в умі своїм: «Якщо бог приведе мене здоровим у сі дні? Бо не можу ж я ніяк Руської землі забути».
І прийшов він до Новгорода, і зустрів його єпископ [Ілля] з новгородцями і [з] ігуменами, з хрестами. І всі, ввійшовши у святу Софію, поклонилися святому спасу і святій богородиці, і сів він на столі діда свойого і отця свойого зі славою і з честю великою.
А коли сидів Мстислав у Новгороді Великому, то вложив бог у серце Мстиславу добрий намір: піти на Чудь. І скликав він мужів новгородських, і сказав їм: «Браття! Осе зобиджають нас погані. А коли б, поклавшись на бога і на святої богородиці поміч, одомстили ми за себе і визволили б Новгородську землю од поганих?» І була любою річ його всім мужам новгородським, і сказали вони йому: «Княже! Якщо се богові вгодно і тобі, то ми ось готові єсмо». І
513
Русальна неділя (тиждень) розпочиналася в неділю через шість тижнів після Великодня і передувала Трійці; у 1176 р. вона припадала на 16–22 травня. Четвер русального тижня називався «русалчиним Великоднем».
516
Отже, невідома на ім’я дочка Святослава Всеволодовича була жоною Мстислава Володимировича.
517
Перед цим в Іп. І Хл. прогалина. Судячи з Лавр., перед словами «люди ж володимирські» була розповідь про події у Володимиро-Суздальській землі: смерть Михалка Юрійовича в ніч на 20 червня 1176 р., початок князювання у Володимирі Всеволода Юрійовича, перемога його 27 червня над синівцем Мстиславом Ростиславичем, онуком Юрія Володимировича, спалення восени 1176 р. Глібом Ростиславичем рязанським Москви, похід його взимку 1176/7 р. на Всеволода, довге стояння військ на ріці Кулакші, перемога Всеволода над Глібом 7 березня 1177 р. І повернення його до Володимира, де його зустрічають володимирці.
У Татіщева наведено таку характеристику померлого Михалка Юрійовича: «На зріст був малий, і сухий, борода вузька і довга, волосся довге і кучеряве, ніс нагнутий; вельми навчений був [святого] Писання, з греками і латинами говорив їхніми мовами так, як руською, але про віру ніколи суперечок мати не хотів і не любив, вважаючи, що всі суперечки від гордості або невігластва духовних виникають, а закон божий для всіх є один»
518
Звідси ясно, що невідома на ім’я дочка Гліба Ростиславича вийшла за Мстислава Ростиславича, але, за дослідженнями, це була його друга жона; першою ж була, за дослідженнями, також невідома на ім’я дочка Ярослава Володимировича Осмомисла; її, за даними угорських джерел, ще малою посватали за майбутнього угорського короля Стефана (Іштвана) III, відіслали на виховання в Угри, але шлюб цей у 1164 році розладнався, бо Ярослав Володимирович виступив на боці візантійського імператора Мануїла І Комнина, свого родича, у його війні з уграми. Отже, незабаром її видали за Мстислава, бо тільки так можна пояснити той факт, що син Мстислава Ростиславича, теж Мстислав (Удатний), законно запрошувався і сидів деякий час на галицькому столі.
Крім Романа, у Гліба Ростиславича було (за Лавр., Воскр., «Русским временником» та «Повѣстьо о разорении Рязани Батыемъ») п’ять синів: 1. Ігор, одружений з Агрипиною (дочкою Ростислава Мстиславича), який мав трьох синів — Інгваря, Романа, Юрія-Георгія та дочку Феодосію, третю жону Ярослава Всеволодовича (в черницях — Єфросинію); Інгвар, у свою чергу, від невідомої жони мав чотирьох синів — Романа-Гліба (?), Юрія-Георгія, Олега Красного, Інгваря-Кузьму та дочку Євдокію (за Татіщевим- (Надію», жону Володимира Костянтиновича (який залишив синів Андрія та Романа); 2. Володимир, який від невідомої жони мав чотирьох синів: Гліба (одруженого з дочкою Давида Ростиславича), Олега, Костянтина (який від невідомої жони мав сина Остафія) та Ізяслава; 3. Всеволод, який від невідомої жони мав сина кир-Михайла, одруженого з дочкою Всеволода Святославича Чермного (за Татіщевим — (Вірою)), а кир-Михайло мав сина, невідомого на ім’я; 4. Святослав, який від невідомої жони мав трьох синів: Святослава, Мстислава і Ростислава (одруженого з невідомою на ім’я дочкою Давида Ростиславича); 5. Ярослав, одружений із Всеславою, дочкою Рюрика Ростиславича.
При цьому Гліб Володимирович разом із братом Костянтином 20 липня 1217 р. організував убивство рідного брата Ізяслава та п’яти двоюрідних братів: Романа Ігоревича, кир-Михайла Всеволодовича і синів Святослава Глібовича — Святослава, Ростислава і, очевидно, Мстислава.
521
За Новг. І, у Мстислава був син Святослав (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Агафоник) від першої, невідомої, жони; удруге Мстислав оженився на дочці новгородського посадника Якуна Мирославича.
522
3 6686 по 6708 р. (у Хл. по 6706 р.) включно Іп знову переходить в основному з ультраберезневого на березневе літочислення; при цьому відомостей про події 6686 (1178/9) березневого року в літопису нема.