У той же час Всеволод, ділячись із братом своїм [Святославом], дав йому Білгород.
Тої ж зими преставився благовірний князь Андрій Володимирович у Переяславлі, місяця січня у двадцять і другий день, а в двадцять і третій похоронений був у [церкві] святого Михайла.
Коли ж несли його до могили, предивне знамення було на небі: було три сонця, що сіяли межи собою, і три стовпи, що стояли од землі до неба, а над [ними] усіма вгорі був, як дуга, місяць, що окремо стояв. І стояли знамення ті[71], поки [не] похоронили його.
У той же час зайняв Всеволод городи Юрієві, коні, скот, вівці і де який назнав товар.
У той же рік ходив Ігор [Ольгович] до Чернігова на [Володимира] Давидовича, і вчинили вони обоє мир.
У сей же рік преставився Всеволод [Давидович] городенський[72].
У той же рік послав Ізяслав [Мстиславич посла] до сестри своєї [Марії і] сказав: «Випроси нам у зятя[73]Новгород Великий брату своєму Святополку». Вона так і зробила.
У РІК 1142
У РІК 6650 [1142].Преставився чернігівський єпископ блаженний Пантелеймон.
У сей же рік послав Всеволод Святополка [Мстиславича], шурина свого, в Новгород, домовившися з новгородцями, котрих ото він був узяв. І взяли його новгородці, і сів він на столі, а [Ростислава] Юрійовича, стрийчича свого, відпустив із Новгорода до отця в Суздаль.
У сей же рік послав Всеволод із Києва [воїв] на Вячеслава [Володимировича], кажучи: «Ти сидиш у Київській волості, а [вона] мені належить. Отож ти піди в Переяславль, отчину свою». А синівцю його, [Вячеслава], Ізяславу [Мстиславичу] він дав [город] Володимир, а Святославу, синові своєму, дав [город] Туров.
І тяжким стало серце братів його, Ігоря і Святослава [Ольговичів]: волость бо дає він синові, а братів не наділив анічим. І покликав Всеволод братів до себе, і, прийшовши, стали вони в [селі] Ольжичах, — Святослав [Ольгович], Володимир [Давидович], Ізяслав [Давидович], — а Ігор [Ольгович] стояв коло Городця [Пісочного]. І поїхав Святослав до Ігоря, і спитав: «Що тобі дає старший брат?» І сказав Ігор: «Він дає нам по городу — Берестій і Дорогичин, Чорторийськ і Клечеськ, а отчини своєї, Вятичів, не дає». І цілував Святослав хреста з братом своїм Ігорем, а на другий день цілували удвох Володимир [та] Ізяслав з Ігорем. І так згодилися вони всі, кажучи: «Хто відступить од хресного цілування, нехай тому хрест одомстить».
І послав Всеволод [посланця] звати їх на обід, та вони не поїхали, а послали брати [послів] до Всеволода, кажучи: «Ти осе в Києві сидиш, а ми просим у тебе Чернігівської і Новгородської волості[74]. А Київської ми не домагаємось». Але він од Вятичів не одступався, а давав їм чотири городи, що їх ми раніш назвали. Вони тоді сказали: «Ти нам старший брат. Якщо ти нам не даси, то [доведеться] нам самим про себе подбати».
І, розсварившись зі Всеволодом, поїхали вони од Києва до Переяславля раттю на Вячеслава [Володимировича]. Та коли вони билися поблизу Переяславля[75], Всеволод послав[76][воєводу] Лазаря Саковського з печенігами і з воями Вячеславу на поміч. Ізяслав же [Мстиславич], почувши, що прийшли на стрия його раттю, поїхав уборзі з військом своїм до Переяславля і бився з ними. І поміг бог Ізяславу, і, не змігши встояти, побігли вони в городи свої.
У той же час Ростислав [Мстиславич] ішов із смоленським військом до зятя свого [Всеволода Ольговича] в Київ. Та, почувши, що билися Ольговичі коло Переяславля зі стриєм його, з Вячеславом, і з братом його Ізяславом, він пішов на волость їхню і взяв навколо [города] Гомія волость їх усю.
А Ізяслав, почувши, що брат його пустошить волость їх, уборзі поїхав із Переяславля в землю Чернігівську і розорив коло Десни села їх і навколо Чернігова. І так, спустошивши волость їх, вернувся він до себе з честю великою.
Ігор же [Ольгович], порадившись із братами своїми, захотів одомстити за себе. І поїхали вони до Переяславля вдруге, і стали коло Переяславля, і, бившись три дні, та не досягнувши нічого, вернулися до себе.
І послав по них Всеволод брата свого Святошу [Давидовича], кажучи їм: «Брати мої! Візьміте у мене з дружбою, що я вам даю — Городець, Рогачов, Берестій, Дорогичин, Клечеськ», — [і] наказавши їм: «Більше не воюйте з Мстиславичами». І вони вволили волю його, і покликав він їх до себе в Київ, і приїхали вони до нього всі вкупі.
Всеволод же, не хотячи того, щоб брати з’єдналися в однім помислі, послав [послів] до обох Давидовичів, [Володимира та Ізяслава], кажучи їм: «Одступіте ви оба од обох братів моїх, а я вас наділю». І вони обоє, переступивши хресне цілування, відступили од Ігоря і од Святослава до брата Всеволода. Всеволод же, рад бувши розлученню їх і уладившись щодо [своєї] волості, дав їм Берестій, Дорогичин, і Вщиж, [і] Орміну. А братам обом, пославши [послів], він дав: Ігореві — Городець Юріїв і Рогачов, а Святославу — Клечеськ і Чорторийськ. І так вони розійшлися.
У той же рік Вячеслав [Володимирович], домовившись із Всеволодом, дав Переяславль Ізяславу [Мстиславичу], синівцю своєму, а [сам] Вячеслав пішов у Туров. Всеволод же синові своєму Святославу оддав Володимир. І не подобалось це Ольговичам, братам Всеволодовим, і заремствували вони на нього: «Дружбу він має з Мстиславичами, з шуряками своїми, а з нашими ворогами, і обсаджався ними навколо, — і нам на безголов’я та безмістя, і собі». І так говорили йому брати, і докучали йому, [щоб] піти раттю на Мстиславичів, та він волі їхньої не вчинив.
Того ж року оддав Всеволод дочку свою Звениславу в Ляхи, за Болеслава [Високого][77].
У ту ж зиму послав Всеволод сина свого Святослава [та] Ізяслава Давидовича з Володимиром [Володаревичем], з галицьким, у поміч свату[78]своєму, [князеві лядському], Володиславу на братів його на менших, на Болеславичів. І зібралися вони всі коло [города] Чернечська, і, пустошивши, вернулися, узявши більше мирних ляхів[79], аніж ратних.
У РІК 1143
У РІК 6651 [1143]. Поставили єпископа у Чернігів, на ім’я Онофрія.
У той же рік привів Всеволод за сина свого Святослава [Марію][80]Васильківну, [дочку] полоцького князя [Василька Святославича]. І зібралися брати всі, і безбожні ляхи, і пили у Всеволода, і тоді розійшлися.
Тої ж зими вийшов Ізяслав [Мстиславич із Переяславля] до стрия свого Юрія [Володимировича] в Суздаль. Та, не поладивши з ним, він пішов до брата свого Ростислава в Смоленськ, а звідтіля пішов до другого брата свого, [Святополка], в Новгород і там же зимував. І прийшов Ізяслав із Новгорода у Переяславль свій, побувавши у братів своїх.
Того ж року Ізяслав оддав дочку свою до Полоцька за Борисовича за Рогволода[81]. І Всеволод, князь київський, прийшов [у Переяславль] із жоною [Марією] і з усіма боярами на весілля.
75
У Лавр, тут уточнено, що Ігор Ольгович «пришедъ ста по Стрѣкви, и много пакости створиша, села пожгоша и жита попасоша; и стояше 2 місяця».
78
Великий князь польський Владислав II Вигнанець, батько Болеслава Високого, син Болеслава Кривоустого, вів тоді боротьбу зі своїми меншими братами — Болеславом Кучерявим та Мешком III Старим; в Іп. і Хл. хибно «зяту», «зяти».
80
Ім’я — з Любецького синодика. Під цим же роком у Новг. І говориться, що оженився Святополк Мстиславич, привівши жону з Морави; за чеськими джерелами та дослідженнями, це була Єфимія, дочка удільного моравського князя Отто II Чорного.
81
На камені-валуні, знайденому біля города Друцька, є датований 7 травня 1171 р. напис, який свідчить, що хрестильне ім’я Рогволода, сина Рогволода-Бориса Всеславича, було Василій.