Половці ж, побачивши Володимирове військо, що сильно йшло І на них, побігли, гнані гнівом божим [і] святої богородиці. А ті руси, що їхали вслід за ними, не догнавши [їх], вернулися і стояли на місці, котре іменується Єрель і яке русь зове Угол.
Половецький же князь Кобяк, подумавши, [що це всього] стільки русі, вернувся і погнав услід за ними. Та коли вони йшли вслід за ними, [русичами, то] узріли їх війська руські. [І] стали вони перестрілюватися через ріку [Єрель], і почали ганятися одні за одними, і було це в них довго. Почувши ж [про це], Святослав і Рюрик послали більше війська їм на підмогу і самі пішли обидва за ними, поспіваючи.
Як тільки побачили половці війська підмоги, то подумали, що тут Святослав і Рюрик. І одразу вони побігли, а руси, діставши поміч божу, ввертілися в них і почали їх сікти і хватати. І так учинив господь милість християнам, возвеличив у той же день бог князя Святослава і Рюрика за віру їх обох. А тоді схопили Кобяка Карлийовича з двома синами, Белуковича Ізая[563], і Тоглія[564]з сином, і брата його Бокмиша[565], Осулука [Бурчевича], Барака, Тарха, Данила,і Содвака Кулобицького схопили також; і Корязя Калотановича тут убили, і Тарсука, а інших — без числа.
Сотворив же бог побіду сю місяця липня у тридцятий [день], у понеділок, у [день] пам’яті Іоанна Воїна. А великий князь Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, діставши од бога над поганими побіду, вернулися до себе зі славою і честю великою.
Того ж року Ігор Святославич, почувши, що пішов Святослав на Половців, прикликав до себе брата свого Всеволода, і синівця Святослава [Ольговича], і сина свого Володимира, і мовив до братів і до всеї дружини: «Половці повернули проти руських князів, і ми без них спробуймо на вежі їх ударити». Та коли він був за [рікою] Мерлом, то стрівся з половцями, — бо поїхав був Обовли Костукович з чотирмастами [воїв] пустошити до Русі, — і тоді одразу пустили вони до них коней. І половці побігли, за повелінням божим, а руси погнали їх, і тут перемогли їх, і вернулися до себе.
У той же час Володимир Ярославич галицький, шурин Ігорів, перебував у Ігоря [Святославича], тому що він був вигнаний отцем своїм із Галича. Той бо Володимир прийшов спершу в [город] Володимир до Романа [Мстиславича], [але] Роман, остерігаючись отця його, не дав йому одпочити в себе. Тоді звідтіля він пішов до Інгваря [Ярославича]в Дорогобуж, і той, остерігаючись отця його, не прийняв його, і він звідти поїхав до Святополка [Юрійовича] в Туров. І той так само одіслав його до Давида [Ростиславича] в Смоленськ. Давид же одіслав його в Суздаль до Всеволода [Юрійовича], вуя його, але Володимир галицький і там не знайшов собі покою. Він прийшов у Путивль до зятя свого, до Ігоря Святославича. І той прийняв [його] з любов’ю, і склав йому честь велику, і два роки держав його в себе, а на третій рік помирив його з отцем його і послав із ним сина свого, зятя Рюрикового, Святослава.
Того ж року Городен погорів увесь і церква кам’яна од мигання блискавки і ударів грому.
У той же рік освячена була церква святого Василія [Великого], що стоїть у Києві на Великім дворі, великим освяченням[566]місяця січня в перший день. [Вчинили це] священний митрополит [Никифор], і блаженний Никифор, єпископ юр'євський[567], і архімандрит печерський, ігумен Василій. Споруджена вона була Святославом Всеволодовичем, і він зізвав на пир той духовний священного митрополита Никифора, і інших єпископів, і ігуменів, і все священство, і киян, і всі веселилися. І він одпустив їх, і вони розійшлися до себе.
У РІК 1184
У РІК 6692 [1184].Прийшов був окаянний, і безбожний, і треклятий Кончак із безліччю половців на Русь, похвалившись, що візьме городи руські і попалить вогнем. Він бо знайшов був мужа такого, бусурменина, який стріляв живим огнем; були також у них луки тугі самострільні, [що їх] ледве п’ятдесят чоловік могли натягти. Але «всемилостивий господь бог гордим противиться»[568], і заміри їхні він розбив.
Коли [Кончак] прийшов, то став він на [ріці] Хоролі, бо послав був [посла] із обманом до Ярослава Всеволодовича, миру прохаючи. І Ярослав, не відаючи підступу їх, послав до них мужа свого Ольстина Олексича, хоча Святослав Всеволодович слав [послів] до Ярослава, кажучи: «Брате! Не йми ти їм віри і свойого мужа не шли. Я на них піду».
І Святослав Всеволодович та Рюрик Ростиславич з усіма полками своїми, не барячись, пішли супроти них. При цім Рюрик і Святослав одрядили удвох [наперед] Володимира Глібовича. Вирядили вони в напад також Мстислава Романовича, а сам Рюрик і Святослав пішли позаду них. І коли вони їхали, то встріли оба купців, що йшли назустріч їм із Половців, і ті розповіли їм, що половці стоять на Хоролі. Святослав же і Рюрик, це почувши, раді були і пішли до них. І Володимир, і Мстислав, почувши, рушили до місця того, де ото вказали купці. Та коли вони прибули на місце те, де тоді стояли [половці], то не побачили анікого, бо вони пішли були на інше місце коло Хорола.
Тим часом вої з передового загону, перейшовши Хорол, зійшли на узвишшя, розглядаючи, де побачити їх. Але Кончак стояв у лузі, і вони, їдучи по узвишші, оминули [його], а інші ватаги[569]побачивши, вдарили на них. Коли ж Кончак це побачив, то позаду них утік через дорогу[570], а молодшу жону його захопили, і того бусурменина схопили, що в нього був живий огонь, — і того теж до Святослава привели з наладнаним вогнем. А інших воїв їхніх — тих побили, а других захопили[571], а коней і оружжя їх многе-множество набрали.
У РІК 1185
У РІК 6693 [1185].Учинив господь спасіння своє, дав побіду обом князям руським, Святославу Всеволодовичу і великому князю Рюрикові Ростиславичу, місяця березня в перший день. Довідавшися ж, що Кончак утік, вони послали вслід за ним Кунтувдія з шістьматисячами [чорних клобуків], і той, гнавши, самого [його] не знайшов, бо розтав слід за Хоролом.
[<22. III> 1185[572]] А Святослав і великий князь Рюрик, побіду здобувши молитвами святих мучеників Бориса і Гліба, пішли кожен до себе, славлячи бога во трійці — отця і сина і святого духа.
Князь же Ярослав [Всеволодович] чернігівський не пішов був із братом із Святославом, бо він мовив так: «Я послав до них мужа свойого Ольстина Олексича і не можу на свойого мужа поїхати». Тим-то він одмовив братові своєму Святославу, а Ігор [Святославич] говорив мужеві Святослава: «Не дай бог одмовлятися їздити на поганих. Погані є усім нам спільний ворог».
Через те ж гадав Ігор з дружиною, куди б він міг поїхати навперейми полкам Святослава, але сказала йому дружина: «Княже! Птахом ти не можеш перелетіти. Осе приїхав до тебе муж од Святослава в четвер, а сам він іде в неділю із Києва. То як ти зможеш, княже, настигнути?» Ігореві ж було не любо, що йому так мовить дружина, бо він хотів їхати полем напоперек, коло Сули. Але був великий обледенілий сніг, так що вої не могли за день до вечора перейти ту віддаль, яку було видно. Тому він нікуди й не зміг знайти собі путі, щоб їхати за Святославом.
564
В Іп. І Хл. помилково «Товлмя»; у Лавр. «Толгыя Давыдовича тести с сыомъ», — отже, звідси ясно, що Мстислав (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Федір) Давидович, князь новгородський, був одружений з дочкою цього половецького хана.
566
567
Єпископ Никифор перебував не в давно запустілому, знищеному Юр’єві, а в Каневі, де в 1144 р. Всеволод Ольгович заклав храм святого Георгія (Юрія) Побідоносця.
572
Ця татіщевська дата — день повернення Святослава до Києва. Від перемоги над Кончаком минуло 20–21 день. Переможці йшли додому так повільно тому, що треба було пристосуватись до ходу піших полоняників, а насамперед через те, що був глибокий обледенілий сніг або весняне болото, у якому грузнули коні. Виходячи з цих погодних умов, можна вирахувати, що Святослав і Рюрик спішно вирушили з Києва 17 лютого (неділя, день пам’яті Феодора Тірона), подолавши відстань до Хорола (близько 230