У нього ж вельми підупадала сила і затемняло мову, і, прийшовши до пам’яті, він сказав до [Марії], княгині своєї: «Коли буде, — спитав, — святих Маковіїв?» І вона сказала: «В понеділок». А князь сказав: «О, не діжду я вже того», — бо отець його Всеволод [Ольгович] у день святих Маккавеїв пішов був до бога. Княгиня ж, подумавши, що князь її бачив якесь сновидіння, стала питати, але він, не відповівши їй, сказав: «Я вірую во єдиного бога». І, велячи постригти себе в ченці, він послав [посла] по свата по Рюрика і преставився місяця липня <у двадцять і сьомий день>, і положили його у святім Кирилі, в отчому його монастирі.
[Був] же князь Святослав мудрим, додержував заповідей божих, і чистоту тілесну пильнував, і чернецтво та священство любив, і вбогим помагав.
І поїхав Рюрик [Ростиславич] до Києва[626], І вийшли назустріч йому з хрестами митрополит [Никифор], І ігумени всі, і кияни всі, од малого і до великого, з радістю великою. А Рюрик, увійшовши у святу Софію, поклонився святому спасу і святій богородиці і сів на столі діда свойого і отця свойого [зі] славою і з честю великою. І обрадувалася вся земля Руськая княжінню Рюриковому — кияни,і християни, і погани, тому що всіх він приймав до себе з приязню, і християн, і поган, і не одганяв нікого.
У РІК 1195
У РІК 6703 [1195].Послав Рюрик [посла] по брата свого по Давида до Смоленська, кажучи йому: «Осе, брате, ми двоє зосталися найстаршими з усіх в Руській землі. Поїдь-но до мене в Київ. Що буде нам думи про Руську землю і про браття своє, про Володимирове плем’я, то все те ми оба докончаємо і самі, при здоров’ї, побачимось».
І рушив Давид із Смоленська в човнах зі смольнянами, і прибув у Вишгород у середу русальної неділі[627]. І позвав його Рюрик на обід, і Давид приїхав до брата Рюрика на обід, і пробували вони в любові великій, і веселилися багато. І [Рюрик], одаривши [його] дарами многими, одпустив його.
А звідти позвав його синовець його Ростислав Рюрикович до себе на обід у Білгород, і Давид приїхав до Білгорода,і тут пробували вони у веселості великій і в любові щедрій. І Ростислав, одаривши [його] дарами многими, одпустив його.
Давид також позвав великого князя Рюрика, брата свого, і дітей його на обід до себе, і тут пробували вони у веселості і в любові великій. І Давид, одаривши брата свого Рюрика дарами многими, одпустив його.
А потім Давид позвав монастирі всі на обід, і веселився з ними, і милостиню щедру роздавав їм і вбогим, і одпустив їх.
Потім же позвав Давид чорних клобуків усіх, і тут попилися в нього всі чорні клобуки, і він, одаривши їх дарами многими, одпустив їх.
Кияни теж стали звати Давида на пири, оддаючи йому честь велику і дари многі. Тоді Давид позвав киян до себе на обід, і тут був із ними у веселості великій і в приязні щирій, і одпустив їх.
І з братом своїм Рюриком докончав він усі переговори про Руську землю і про браття своє, про Володимирове плем’я, і пішов Давид у свій Смоленськ.
Того ж року преставився князь Всеволод[628], син Мстиславів, прийнявши монаший чин. І тоді, опрятавши тіло його, провели його до гробу єпископ володимирський [який?], і всі ігумени, й попи, і положили його у святій Богородиці місяця квітня.
Того ж року прислав Всеволод [Юрійович], князь суздальський, послів своїх до свата свого Рюрика, кажучи йому так: «Ви єсте нарекли мене у своїм племені, у Володимировім, старшим. А нині ти сів єси в Києві і мені частки не вділив єси в Руській землі, а роздав єси іншим, молодшим братам своїм. Навіть частки мені в ній нема, а як тобі — то й Київ, і Руська область. Тож кому ти єси в ній частку дав, то з тим же її і гляди, і стережи. Але як ти її з ним удержиш, то я те побачу, бо мені без надоби».
Коли ж почув се Рюрик од послів од Всеволодових, що жаліються на нього із-за волості, що він дав був ліпшу волость зятеві своєму Романові Мстиславичу, то став Рюрик думати з мужами своїми, як би йому дати [ту] волость Всеволоду, котрої ото волості він у нього просив. Бо Всеволод просив у нього Торчський, Треполь, Корсунь, Богуславль, Канів, а їх він дав був зятю своєму Романові і хреста йому цілував, що од нього не віддасть нікому. Рюрик, отож, стараючись додержати хресного цілування, не хотів дати [Всеволоду] волості з-під Романа і стояв кріпко за нею, а йому давав іншу волость. Але він, [Всеволод], нею нехтував, а хотів Романової, котрої ото він був просив. І постала межи ними звада велика і свари, і хотіли вони один проти одного стати на рать.
Рюрик тим часом прикликав митрополита Никифора і сказав йому все [про] хресне цілування Романові щодо волості, через що й рать постає із Всеволодом. І сказав митрополит Рюрикові; «Княже! Ми приставлені єсмо в Руській землі богом удержувати вас од кровопролиття. Якщо ж пролитися крові християнській в Руській землі тому, що ти дав єси волость молодшому в обхід старшого і хреста єси йому цілував, то нині я знімаю з тебе хресне цілування і беру на себе. А ти послухай мене: узявши волость у зятя у свойого, дай же старшому, а Романові даси іншу, замість тої».
Рюрик тоді послав [посла] до Романа, повідомляючи його: «Всеволод просить з-під тебе волості і жаліється на мене із-за тебе». А Роман послав [посла] до Рюрика [і] сказав йому: «Отче! То чи із-за мене тобі не жити зі сватом своїм і не помиритися? А ти мені або іншу волость замість тої даси, або кунами даси за неї, у що вона там буде».
І Рюрик порадився з братами і з мужами своїми і послав до Всеволода мужів своїх, кажучи йому: «Оскільки ти, брате, жалівся на мене із-за волості,то ось тобі волость, котрої ти і просив єси». І дав Рюрик Всеволоду п’ять городів: Торчський, Корсунь, Богуславль, Треполь, Канів, і присягнулися вони хрестом чесним про свою повну злагоду.
А Всеволод дав Торчський зятеві своєму Ростиславу Рюриковичу, а в інші городи послав посадників своїх. Коли ж Роман почув, що Всеволод узяв його волость у Рюрика і Торчський, належний йому, дав знову шурину його, [Романа], то став Роман слати [послів] до тестя свого [Рюрика], жаліючись із-за волості [і] подумавши, що той, змовившись із Всеволодом, одняв у нього волость задля сина свого. І тому почав він винити тестя свого, хресне цілування споминаючи йому.
Рюрик тоді сказав йому: «Я поперед усіх дав тобі волость сю. Але ж Всеволод наслав на мене, жаліючись із-за тебе, що ми йому насамперед честі не склали єсмо. Я тобі заявляв про всі речі його, а ти мені одступив єси її по своїй волі. Адже нам якось треба було йому її дати, бо нам без Всеволода не можна бути. Ми, всі браття, признали єсмо за ним старшинство у Володимировім племені. А ти мені свій, син, і ото тобі волость інша, рівна тій».
Але Роман знехтував ту волость, стараючись найти звинувачення тестю своєму і не хотячи з ним приязні. І став він радитися з мужами своїми, слав [послів] до Ольговича, до Ярослава до Всеволодовича, в Чернігів, і цілував із ним хреста, підбиваючи його на Київ, на тестя свого.
Коли ж почув це Рюрик, що Роман одступився до Ольговичів і підбиває Ярослава на старшинство, то став Рюрик думати з братами своїми і з мужами своїми і послав [послів] до Всеволода, повідомляючи його: «Роман присилав до Ольговичів і підбиває їх на Київ і на все Володимирове плем’я. А ти, брате, у Володимировім племені старший єси нас, тож думай і гадай про Руську землю, і про свою честь, і про нашу». А до Романа, до зятя свого, він послав мужів своїх, обвинуватив його і кинув йому хресні грамоти.
626
Оскільки Святослав Всеволодович помер 27 липня (похорон, отже, відбувся 28 чи 29), а княжі столи претенденти захоплювали після смерті попередника негайно, то ясно, що Рюрик, який перебував тоді у Вручому (за якихось 190