88 Децик був овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець. Схоплено його і заслано до Сибіру за активну діяльність, скеровану проти І. Брюховецького (Акты ЮЗР, V, № 121, стор. 265; № 122, стор. 276; № 127, стор. 283; VI, № 2, стор. 25, 27 та ін.).
1666
89 Згідно з угодою, укладеною гетьманом Брюховецьким 1665 р., у Москві, російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, ще й в Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, 1925, стор. 1.61).
90 За царським переписом, проведеним 1666 р. на Україні, козаки звільнялись від оподаткування (М. Костомаров, Собр. соч., кн. VI, СПб., 1905, стор. 73).
91 Козаки Переяславського полку повстали в липні 1666 р., проте бої точилися аж до осені (Акты ЮЗР, VI, № 45, стор. 127, 129).
1667
92 Російський військовий загін А. Косагова залишив Запоріжжя 1666 р. без відома царя (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 10, стор. 400 — 401).
93 Запорожці перебили лише більшу частину татар, не всі запорожці — учасники цієї змови — були спіймані (Акты ЮЗР, VI, №62, стор. 179, 184, 187).
94 Коронним гетьманом Я- Собеський став 1668 р. після підписання Підгаєцьких статей, а до того часу він був польним гетьманом (Acta historica res gestas Poloniae illustrantia, t. I, Kraków, 1880 — 1881,№ 129, стор. 337 — 338; T. Kórz o n, Dola i niedola Jana Sobieskiego 1629 — 1674, т. II, Kraków, 1898, стор.59, 67).
95 Митрополита Й. Тукальського було випущено на волю 1666 р., а на Україну він приїхав 1667 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 288).
96 Андрусівська угода між Росією і Польщею була підписана 1667 р. у білоруському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає слів, наведених літописцем: «котора би сторона (Правобережна чи Лівобережна Україна. — Я. Д.) спротивилася, то зобополне оную зносити», хоча зобов’язання такі є у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. I, СПб., 1830, ч. 398, стор. 631 — 642; Wojcik Zbigniew, Traktat andruszowski 1667 roku i jego geneza, Warszawa, 1959).
97 Літописець помилково пише про прохання Брюховецького провести слідство на Україні проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку своєму представникові В. Кикіну вивчити ці скарги. У зв’язку з цим Кикін вів слідство у Полтаві (Акты ЮЗР, VI, № 62, стор. 190 — 191).
98 Московського патріарха Никона судили в Москві 1666 р. З цією метою до Москви приїхали патріархи антіохійський Макарій і олександрійський Паїсій. Правда, собор закінчився 1667 р. Тоді ж повернувся на Україну Мефтодій Филимонович (Микола Петровський, Нариси історії’ України..., стор. 289).
1668
99 Стародубський полковник П. Рославець не прибув на раду до гетьмана Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, 8, стор. 18, 22).
100 Сосницького воєводу В. Лихачова взяли в полон Акты ЮЗР, VII, №20, стор. 48; № 34, стор. 88; №38, стор. 107).
101 Серед посланців гетьмана І. Брюховецького до турецького султана, крім Григорія Гамалії і Лаврентія Кашпуровича, був також обозний Микита Безпалий (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292). \176\
102 Гетьман І. Брюховецький був страчений 8.VI за ст. ст. 1668 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292 — 293).
103 Насправді П. Дорошенко повернув на південь, довідавшись про наступ на Правобережжя польських військ (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 293 — 294).
1669
104 Д. Многогрішний був обраний гетьманом на раді, що відбулася в грудні 1668 р. До того ж обрала його гетьманом лише частина козацьких полків Лівобережжя (Письма преосвященного Лазаря Барановича, Чернигов, 1865, № 48, стор. 59; Акты ЮЗР, VIII, №9, стор. 23).
105 За Глухівськими статтями, московські воєводи залишалися також і в м. Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, стор. 161; Акты ЮЗР, VIII, № 20, стор. 108).
106 М. Портянка був посланий П. Дорошенком до Константинополя після Корсунської ради, яка закінчилася 14 березня (Акты ЮЗР, VIII, № 30, стор. 130; №40, стор. 145).
107 Олександрійський патріарх Паїсій помер 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 302).
1670
108 У 20-х роках XVII ст. у Києві одночасно були митрополитами П. Могила і І. Копинський (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. I, К., 1883, стор. 552 — 553; т. II, К., 1898, стор. 4 та ін.).
109 Константинопольський патріарх Мефодій своєю грамотою від 6.III 1666 р. затвердив Й. Тукальського київським митрополитом, надавши йому при цьому сакру. Р. Ракушка-Романовський був посланцем до Царгорода в справі суперечки між двома претендентами на львівське єпіскопство Й. Шумлянським і Є. Свистельницьким водночас від імені Тукальського і Дорошенка. Про це твердить сам патріарх Мефодій (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).