Поряд з інформацією про тріумфальні перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом за перший рік боротьби Самовидець визнає, що польсько-шляхетська армія була розбита, і тут же заявляє, що лише завдяки м’якосердості Хмельницького польський король не потрапив до неволі. Насправді ж зрадницьку роль під Зборовом відіграв кримський хан, який був підкуплений королем і не бажав, щоб Ян Казімір потрапив до рук Хмельницького.
1 Літопис Самовидця, стор. 53 — 54.
2 Там же, стор. 56.
3 Там же, стор. 75. \30\
Самовидець навіть похвалив за це гетьмана, бо Хмельницький не допустив, «жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую» 1. Отже, літописець зображує гетьмана й далі відданим польському королеві.
Темними фарбами змальовується похід Хмельницького разом з ордами в Молдавію, як спустошення християнського краю на користь бусурманам.
Нарешті, Самовидець ще раз повторює свою думку про небезпеку союзу Хмельницького з кримським ханом, коли 1651 р. козацькі війська, хоч і «дали бой слушній войску королевскому», були розгромлені під Берестечком. Дорікаючи Хмельницькому, Самовидець висловлюється так: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном» 2.
Козацьке військо відступило під Білу Церкву, і Хмельницький «не звонтпил: дал добрій бой» польському і литовському військам, хоч і довелось гетьманові на важких умовах підписувати Білоцерківський мир. Так і далі розповідає Самовидець про Хмельницького 3.
Навіть смерть Хмельницького не вразила літописця так, як, скажімо, Величка чи Граб’янку. Він коротко, без співчуття і похвал пише, що Хмельницький, будучи хворим, помер у Чигирині, однак додає, що на похоронах «множество народа, а найболше людей войсковых было» 4.
Окремі дослідники літопису Самовидця вважають, що нібито навмисне перебільшення, применшення або замовчування автором певних історичних фактів свідчить про його прихильне ставлення до гетьмана, вони вважають, що з цією метою літописець довільно збільшує кількість полонених ворожої армії і, навпаки, зменшує втрати своїх військ, замовчує окремі поразки тощо 5. Навряд чи такі твердження можна беззастережно брати до уваги. Адже авторові літопису не завжди була доступна військова статистика і не завжди він міг одержати правдиву інформацію.
Отже, з самого літопису випливає, що виразно прихильного ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об’єктивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала поглядам автора, його настрою в 70-х роках XVII ст.
Як уже згадувалося, Самовидець за своєю холодно-об’єктивною, безпристрасною формою викладу приховує власне ставлення до видатних українських історичних діячів другої половини XVII ст.
Перші дослідники літопису, зокрема О. Левицький, зазначали, що Самовидець, будучи скупим на похвали, симпатизує лише двом своїм сучасникам — Якимові Сомкові та Іванові Сіркові, підкреслюючи їхню хоробрість 8.
1 Літопис Самовидця, стор. 58.
2 Там же, стор. 60.
3 Там же, стор. 62.
4 Там же, стор. 75.
5 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 96 — 98.
8 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 34 — 35.
Іншим же діячам автор не дає своєї оцінки або ж ставиться до них неприхильно. Ця думка Левицького стала \31\ панівною в українській історіографії і повторювалась багатьма вченими. Справді, щодо оцінки Сомка, то вона хоч і дуже лаконічна, але позитивна, бо Сомко, «не щадячи здоровя своего, ишол з войском и добрим приводцею был» 1. Так само Самовидець відгукується і про смерть Сірка, пишучи, що 1680 р. «на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг силній, помер» 2.
М. Петровський вважає, що літописець прихильно ставився й до інших історичних постатей 3. Не знаходячи для свого твердження прямих аргументів, він вишукує побічні, маючи перед собою готову схему — симпатії та антипатії Р. Ракушки-Романовського. На думку Петровського, Самовидець прихильно ставився до наказного гетьмана Івана Золотаренка, оскільки був на його похороні в Корсуні 1655 р. і докладно цей похорон описав. Важко сказати, був присутній автор на цьому похороні з дружніх почуттів чи, можливо, з обов’язків служби і військового чину.