2 S. Oswięcim, Stanisława Oswięcima dyaryusz 1643 — 1651, Kraków, 1907, стор. 348 — 349.
3 Літопис Самовидця, стор. 77.
4 Tам же, стор. 88.
5 Там же, стор.96.
Засуджує Самовидець і вчинки овруцького полковника Децика, бо 1665 р. «гултяй \33\ ніякійсь Децик усе Поліся спустошив, але и того у Ніжині взято до вязеня и згинул» 1. Насправді Децик робив спробу виступу проти І. Брюховецького. Багато уваги Самовидець приділяє гетьмануванню Петра Дорошенка, прибічника Туреччини. Він підкреслює, що Дорошенко весь час боявся втратити булаву, що це був хитрий гетьман. Він засуджує його єднання з турками, яке принесло українському народові багато страждань і лиха. Наприклад, розповідаючи про захоплення турками 1672 р. Кам’янця-Подільського, літописець твердить, що в цьому місті турки не тільки знищили його мешканців, а й «образи божіе, беручи з костелов и церквей, по улицах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочасного гетманства» 2.
Нотки неприхильності в літопису можна вловити й щодо Суховія, ставленика кримського хана, бо татари шукали кандидатуру на запорізького гетьмана «пробіглца», і ним виявився писар Суховієнко 3.
Явно неприхильне, навіть вороже ставлення виявляє Самовидець до гетьмана Д. Многогрішного. Він до дрібниць визбирав усі його провини та «гріхи» й докладно їх описав. Автор звинувачує Многогрішного в смерті Брюховецького, у підступному здобутті гетьманської булави: «себі гетманства жичачій, назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана настановали» 1. Коли ж його задуми здійснювалися, то він відмовлявся від булави «як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал и позводився на тое, которому и присягу виконали на послушенство» 5. Вершиною зневажливого ставлення Самовидця до Многогрішного є оповідання про анафему, накладену на гетьмана царгородським патріархом, однак гетьман, твердить Самовидець, «в пиху вознесшися, легце себі тое поважил, еще ся срожачи, але зараз оного Господь Бог скарал, же спадши з Ґанку, шию был зломал, же час немалій не могл говорити, що, пришовши до здоровя, не хотіл ся упамятати, що напотом оному нагородилось зле» 6. Насправді анафема патріарха тривожила Многогрішного, і він навіть домігся зняття її та одержання благословенної патріаршої грамоти 7.
1 Літопис Самовидця, стор. 99.
2 Там же, стор. 114.
3 Там же, стор. 106.
4 Там же.
5 Там же.
6 Там же, стор. 110.
7 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 115.
Нарешті, на закінчення оповідання про Многогрішного автор літопису твердить, що кінець гетьманства був для нього трагічним, \34\ як і слід було сподіватися. Многогрішного після скинення з гетьманства «на Москву припровадивши, давали на питку, тоест катові до рук пробовати, а як проважено в город, то многіе стрічи были и на оного пліовали» 1.
Не приховував Самовидець своєї різкої оцінки і зневажливого ставлення до гетьмана Івана Самойловича і його синів Якова та Григорія.
Як уже згадувалось, цю частину праці Самовидець писав водночас з подіями, що відбувалися. Тим-то про перші роки гетьманування Самойловича він пише досить обережно і стримано. Однак і тут він підкреслює відсутність військових здібностей у гетьмана та невдоволення гетьманством Самойловича, як і його синами, що захопили високі посади й наживали собі великі маєтки, завели різні податки, звисока ставились до людей.
І лише після того, як Самойлович був скинений з гетьманства, Самовидець не пошкодував темних фарб для повного відтворення його характеру. «Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбагатіл, барзо гордий стал не тилко на Козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол из жадною палицею; также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою... А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стадіє великіе, затяговал людей кормленіем, — барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичливость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити задля конского корму. Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, которих мало жаловал; а то для того, жебы его панство с синами ширилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи, — а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе» і т. д. 2 Самовидцева характеристика Самойловича була прийнята українською історіографією XVIII і наступних сторіч 3.