Як пам’ятку української літератури, давньоукраїнської мови і джерело історичних подій літопис Самовидця використовували і захоплювались ним українські письменники І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, Леся Українка, З. Тулуб, О. Довженко та ін.
Цікавою і важливою є думка Лесі Українки про українські літописи як першоджерела нової української літератури. З цього приводу в листі від 24 травня 1912 р. до А. Кримського вона писала: «Гнітить мене моя «необразованість» у рідній історії, себто, розуміється елементарні відомості я маю і дещо там читала, але перводжерел (авторське підкреслення. — Я. Д.) (літописів головно) зовсім мало коштувала і через те не знаю стилю, «пахощів» давніх епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що якби я сама прочитала якусь там «Волинську літопись» чи «Самовидця», то я б там вчитала щось таке, чого мені бракує у сучасних істориків (не виключаючи і Грушевського), а потім може й сказала б щось таке, чого ще не казали інші наші поети» [ 1 Леся Українка. Твори, в п’яти томах, т. V. К., 1956, стор. 618].
Все це свідчить про великий вплив літопису Самовидця на дальший розвиток української історіографії та важливе значення його як пам’ятки української літератури й мови.
* * *
В основу цієї публікації покладено список Іскрицького. Звіряючи видання О. Левицького з списком Іскрицького, майже на кожній \40\ сторінці друкованої книжки знаходимо по кілька помилок, неправильне прочитання тексту, пропуски окремих слів.
Текст цього видання звірявся з списками Іскрицького 1, Козельського і нововиявленим списком М. Судіенка. Всі вони зберігаються в Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР у Києві (шифр Іскрицького — 3866, Козельського — 3862, Судієнка — 156 (54). Найповнішими є списки Іскрицького і Судієкка.
1 Список Іскрицького переписаний чотирма руками. Основну частину тексту переписав сам Петро Іскрицький.
Список останнього у 40-х роках XIX ст., очевидно, належав М. Писарєву. Тоді ж з нього була зроблена копія для Є. Болховітінова, а з них — копія для М. Юзефовича. Список Юзефовича зараз невідомий. Крім того, текст нашого видання звірявся з публікацією О. Волинського. У підрядкових примітках наводимо уривки, словосполуки, слова та інші текстуальні відхилення, які зустрічаються в різних списках і виданнях, а також окремі власні назви, які є лише в праці Рігельмана і в літопису Граб’янки.
Текст літопису друкується за орфографією списку Іскрицького. Проте у передачі окремих літер рукопису зроблено заміни, що не порушують орфографії оригіналу.
Оскільки в списку Іскрицького написання літер ъ і ь важко розрізняється, особливо у самого Іскрицького, в нашому виданні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему випущено (козакъ — козак, часъ — час, Іванъ — Іван і под.).
Випущено відповідну графему і в словах типу: посланец[ь], внівец[ь], паламар[ь], — а також у дієслівних закінченнях: ходит[ь], даруют[ь], мают[ь], стоїт[ь] тощо. У різних тогочасних, як і в сучасних, говорах української мови подібні слова вимовлялися м’яко або твердо — залежно від місця народження мовця. Тому давня традиція вживання ъ і ь порушувалася і написання цих графем чітко не розрізнялося.
У словах з м’яким приголосним основи (день, приязнь, король, смерть, жаль, Русь, осінь, князь та ін.) у рукописному тексті наприкінці могло стояти кілька графем — ь, ъ та ін. Та оскільки в усіх діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються м’яко, а сам літописець відмінює ці слова за м’якою відміною, у нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено ь. Не позначено м’якості у слові есть, тому що літери ст у рукописах є виносними, а після них немає ніякого знака, який позначав би їх м’якість чи твердість. Всередині слів графеми ъ та ь передаються через ъ.
Літера Ђ у рукописах, як правило, відповідає сучасному і, передається вона курсивним і. В окремих випадках вимова Ђ також залежала від місця народження читача.
Десятиричне «і» (у рукописах виступає звичайно перед «й» та йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається сучасним «і». Цією ж літерою позначається графема j на початку слова: Jван — Іван (можливо, Йван), jншими — іншими, jмя — імя. \41\