И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал. Що видячи панове державци українніе 13, не толко стар остове 14, \52\
1 У сп. Козельського: «добич узяли».
2 У літопису Граб’янки і праці Рігельмана тут перелічено імена польської шляхти, що потрапила до козацького полону: М. Потоцького, Калиновського, Казановського, Ординовського, Балабана, Богдановського, Хмелецького, Кемеровського, Яскольського, Ковальського, Хоментовського, Кгдешинського, Бедзинського, Тимидського, Ороговського, Кучковського та ін.
3 М. Грушевський гадає, що тут пропущено слово «уніятські».
4 У вид. Бодянського: «город».
5 У праці О. Рігельмана: «Януш Тишкевич».
6 У вид. Бодянського, у сп. Козельського: «наїздами правами митрополиту утискуючи».
7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка замість «ляда» стоїть «аби». У сп. Козельського цього слова немає.
8 У вид. Бодянського: «спроскому».
9 У праці О. Рігельмана: «российский християнин».
10 У сп. Козельського: «руссьский».
11 У вид. Бодянського: «от тих» додано редактором у дужках. У сп. Козельського і Судієнка: немає «от тих».
12 «Руской», тобто української православної.
13 У сп. Судієнка, сп. Козельського і в вид. Бодянського: «українскіе».
14 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «панове старостове».
зостаючіе по городах, але и сам князь Вышневецкій, которій немал 1 усе Задніпра міл в своем подданстві, иміючи при себі килканадцять тисяч люду военного грошового, опроч драгуніеї и вибранцов, которих с подданних своїх начинил был по всіх городах незлічоную річ, — мусіл утікати и уступовати з України, з городов своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, которій напотом королем полским зостал был. От боку зась Хмелницкого гетмана войска запорозского, которій юж по знесеню войск коронних цале гетманство принявши за упрошеніем усего войска козацкого 2, бо до того часу гетманом не звался, аж покуля обоїх гетманов коронних знаки войсковіе, тоест булави и бунчуки у свої руки узял, — все войско оного гетманом настановило и на тот уряд упросило. Зараз от боку 3 оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши 4 и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе забияли 5, не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, костели палили, обваліовали 6, ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві 7 на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого стану значним была и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско и приставати до того козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, гдеколвек позачинялися были, тоест: в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Гомлю 8. Все тое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подоставали и вистинали. И многіе на тот час з жидов, боячися смерти, християнскую віру приняли, але зась знову, час углядівши, до Полщи поутікавши, жидами позоставали, аж рідко которій додержал віри християнской. И так на Україні жадного жида не зостало, а жони шляхецкіе зостали жонами козацкими. Также и на потомтой стороні Дніпра, аж по самій Дністр, тое ж ся стало спустошення замком, костелом и двором шляхецким, жидовским, урядом міским и шляхті, ксіонзом, — усюда тое вытрачено, а \53\ найболше жидов пропало в Немерові и в Тулчині — незличоная личба.