«Після холодної ночі на гірській сейсмічній станції видимість була чудова, за хребтом виразно виднілося місто. Десь о 8 годині 15 хвилин на заході спалахнула сліпуча заграва, якої не міг приховати навіть ранковий туман. Раптовий спалах був подібний до блискавки неймовірної сили. Деякі метеорологи зайнялися розрахунками, щоб, за звичкою, як це буває під час грози, визначити приблизну відстань до місця спалаху. За кілька секунд у дар но-звукова хвиля досягла станції. В будинку повилітали двері й шибки, а залізні віконні рами погнулися, наче були з тіста. З-за гір виринула біла грибоподібна хмара, яка щораз дужче розбурхувалася, вирувала, потім почорніла й, повільно розпливаючись, піднялася у височінь.
Невдовзі, так само на заході, за горами, піднявся в небо дим, полум’я охопило місто. Вогонь поширювався дуже швидко й незабаром перекинувся на навколишні ліси та садки, горіло все, здатне горіти, всі транспортні засоби та споруди, стайні та інші будівлі на схилі гори під нами. Горіло до самої ночі, однак із середини дня досі різке світло, яке осяяло було все небо, зблякло за димом та темними хмарами. Очевидно, та грибоподібна хмара підхопила й потягла за собою сажу, пилюку, землю та різне сміття й розкидала все це далеко навколо.
Вибух відбувся на висоті кількох метрів над поверхнею землі: вимірювальні прилади станції, перш ніж вийти з ладу, ще встигли це зареєструвати. Температура вогняної кулі дорівнювала температурі Сонця. Люди, які бачили спалах світла зблизька, посліпли. Хто був на західному схилі гір, той відчув на собі неймовірний удар гарячої хвилі й одержав страшні опіки — аж до третього ступеня. В людей займалось волосся, одяг, біля станції спалахнули будинки, паркани й дерева. В долині плавилися гранітні скелі, горіли електричні дроти й залізничні рейки. Від переважної більшості жителів лишилися самі тіні на уламках мурів.
Сила ударної хвилі в епіцентрі вибуху становила близько тридцяти п’яти тонн на квадратний метр, — навіть у радіусі трьох-чотирьох кілометрів людей підкидало на кілька метрів угору. Від неймовірних перепадів тиску в багатьох жертв повилазили очі, рвалися кишки, з тіла разом зі спаленим одягом відліталиклапті шкіри. Навіть у багатьох мешканців міста потріскалися барабанні перетинки у вухах, вражено зір.
Настала темрява, й зразу почався дощ. То була злива, чорна злива, глейка й масляниста, вона тривала кілька годин, а потім перейшла в сніг. Люди, які були на станції й вижили, запиту вали одне одного, що б це могло означати, досі ніхто такого не бачив. Ще за дня ввесь краєвид почорнів, наче могильна яма, ніде, аж до самого міста, не видно було живої душі. «Смертельний дощ», — казали люди, бо чорні краплі пропікали шкіру. Від цих радіоактивних опадів уже за кілька годин почала гинути в ставках риба. Коропи й форель з роздутими черевами плавали на поверхні води.
Собаки, коти й інші тварини, які з’їли щось, покроплене тим чорним дощем, умить здихали. Люди в навколишніх селах занедужували й умирали в страшних муках. Рослини змінювалися, квітнули незвичним цвітом, пускали химерні листки. На дикій гречці проступали небачені донині візерунки й плями, інші рослини йшли в стебло й блякнули. Лише комахи виявилися стійкими; мухи й жуки, як запевняли мешканці недалекого села, хмарами літали над задимленими руїнами».
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
1
Споночіло дуже швидко, майже враз. У щілини вікон стало видно окремі бліді зірки. Буран ущух, однак люта холоднеча тримала будинок у лещатах, тож ніхто не наважувавсь одійти від вогню.
В кімнаті для хворих безперестанку горіла пічка, вона так розжарилася, що від неї ледь не зайнялися дошки вікна, крізь яке труба виходила назовні. Покашлюючи й лаючись на чім світ стоїть, знову з’явилася Ксенія, зразу за нею прибігли хлопчик, вродлива русява жінка й бородань. Вони запевняли, що там, нагорі, досить наковталися диму й ліків, тепер, мовляв, ситі всім тим донесхочу.
— Я раптом помітила, що мені стало жарко, — сказала актриса. — А це означає, що я ще живу. Отож я устала з ліжка.
— А де ж Ева? — запитав я, бо вже не бачив її кілька годин. Я дивувався, чому доктор узяв собі в помічники залізничника й Андреаса, які виконували роботу, що її досі виконувала моя сестра.