Выбрать главу

— Це брехня! — крикнув він до Ксенії. — Стільки вовк за раз не може проковтнути.

Я шепнув Ксенії кілька слів — переказав новину. Вона не могла відійти від дітей. Більшість дорослих спостерігали за дитячим спектаклем, але ніхто не допомагав. Здавалося, вони забули про свій жахливий стан, про небезпеки, які чатували на них. Я сам ледве не вліз у відро з водою, накрите порваними шторами. Капання й плюскіт води я почув знову лише тоді, коли мені потекло за шию. Хвилину я стояв і дивився на десятирічного хлопчика в хутряному пальті, обсипаному борошном, який, незважаючи на всі вмовляння, ніяк не міг уявити себе вовком.

Діти були у безпечному місці, на сходах та на стелі над ними не видно було жодної водяної плями. Я кивнув Ксенії, щоб вона якомога довше задурювала дітей.

— Не завжди мистецтво служить такій благородній меті, — сказала вона, коли я піднімався сходами вгору.

Кімната жінки, яка чекала на дитину, була поряд з моєю, я не помилився. Назустріч вийшов лісник Андреас, він шукав в усіх кімнатах чистої миски.

— Такої, щоб там не було зарази, — пояснив він схвильовано. Андреас лише приблизно знав, що до чого, доктор сказав йому принести з останніх запасів на кухні перевареної води, але не гарячішої за тридцять сім градусів.

Я знову побіг повз Ксенію та дітей сходами нагору, збудив офіціанта Рудольфа, який схопився на ноги й спросоння запитав:

— Про що ми саме говорили?

Я взяв у нього з рук книжку, яку він читав перед тим, як заснути, бо вона цікавила його більше, ніж миска, яку я в нього просив, гримнув на нього й штовхнув поперед себе. Він поправив краватку, з його костюма не було видно, що він у ньому спав. На кухні, де з багатьох місць на стелі крапала вода, він остаточно прочуняв. Раніше від Андреаса, який підійшов до нас, Рудольф збагнув, у чому справа, приніс каністру перевареної води, останні заощадження, крім кількох пляшок зельтерської. Умить він розпалив грубку — залишок ще з добрих бабусиних часів, налив води в салатницю, в якій могла вміститися дитина, й нагрів.

— Ходімте!

Відтак він уже сам квапив нас, пильнуючи, щоб не розлилася жодна крапля води. В холі ніхто не ставив непотрібних запитань, Ксенія і далі затуркувала дітей. Семеро врятованих козенят назносили подушок і позапихали їх вовкові під пальто. Він уже не боронився від своєї долі і майже радісно, наче позбувся чогось гнітючого, заспівав свою сумну заключну пісеньку.

Інші діти, стрибаючи довкола Ксенії, старої кози, бігали вгору й униз по сходах, а попереду всіх — русяве трирічне хлоп’я.

— Вовк мертвий! — кричало воно найголосніше, коли інші вже поскидали маски й лаштувалися до нової гри.

— Швидше, швидше! — гукнув доктор, який чекав на нас угорі. — Пологи почалися.

9

Ми занесли жінку до кімнати для хворих і заходилися допомагати докторові. Термометром, якого він дав, ми зміряли температуру води. Вода була теплішою за тридцять сім градусів, однак, Щоб не швидко охолола, нам довелося замотати миску рушниками й ковдрами.

На стелі кімнати теж з’явилися мокрі плями. Ми відсунули ліжко від стіни, але трохи згодом мусили його поставити ще далі — аж біля дверей.

— Треба пильнувати, щоб не сталося лиха, — сказав доктор. Він приготував целофанову плівку, яку ми при потребі мали натягти над ліжком.

Я сів поряд з ліжком просто на підлозі.

Коли чергова хвиля болю відлинула, жінка посміхнулася мені, можливо, згадала, що ми одного разу вже бачилися в коридорі. Андреас подбав про дрова — приніс кілька потрощених лиж і напалив грубку. Найшло трохи диму, але кімната виповнилася приємним теплом. Я відчував страшенну втому, проте змусив себе дивитися в стелю й пильнувати, щоб жодна крапля пекельної води не впала на породіллю.

Якщо після народження цієї дитини нам пощастить вибратися звідси й винести інших дітей, то вже ніколи, ніколи в житті, якщо вдасться вижити, ми не забудемо цього хвилювання й цієї стелі.

— Все гаразд, — сказав лікар. Він стетоскопом прослухав крізь здутий живіт жінки серце дитини. — Положення малюка нормальне, він бадьорий, незабаром почуємо його голос.

Я бачив, як молода жінка до крові кусає собі губи. Вона не хотіла завдавати мешканцям зайвого клопоту. Жінка була худенька, бліда й русява, як і її чоловік, але здавалася витривалішою й стриманішою за нього. На запитання лікаря вона переважно відповідала «так» або «ні». Як не дивно, але після перших переймів жінка стала балакучішою — назвала кілька хлопчачих і дівчачих імен.