Він поки що каже, що з Києва, вигнаний, мовляв, з університету, втік від можливого арешту.
Богдан, Любомир і Леся запрошують його «на вино» додому одного з них, а насправді для антисовєтських розмов. Таким чином у Рубороса з’являється «контакт». Він уже починає в цих безконечних розмовах легенько торкатися теми збройової боротьби проти совєтської влади, як в ситуацію втручається непередбачувана обставина.
В особі пані Стефи.
Одного вечора, після теплого дощу, коли повітря стає просякнутим ясно-зеленим сяйвом і пізновесняним запахом, що змінює свідомість, пані Стефа бреше, що в неї день народження, і запрошує пана Василя до розкішно накритого столу у своїй кімнаті. Таких делікатесів і дефіцитів Руборос іще не їв, а деяких узагалі не бачив: філе ісландського оселедця у винному соусі, краби, чорний кав’яр, швейцарський дірчастий сир, салямі, маслини, сардини, покраяна цитрина і печена з майонезом курка. З напоїв — совєтське шампанське, «Столічная» в експортному варіанті, кубинський ром, чеське пиво і справжня кока-кола.
Після двох чарок рому і пляшки пива Руборос дивиться на свою господиню іншими очима.
Вона — в затісній темно-синій велюровій сукні з глибоким декольте і розрізом на лівому боці і в такого ж кольору замшевих черевичках на «шпильках». На ній намисто з перлин, золотий ланцюжок з хрестиком, сережки й каблучки з діямантами, а також акуратний годинничок на зап’ястку з маленькими смарагдами замість цифр. Але не це головне. Руборос помічає, що пані Стефа хоч і повненька, зате вельми пропорційно складена. Сукню напинають, схоже, пружні перса, далі — порівняно тонка талія, що гармонійно переходить у круті широкі стегна, а нижче — мовби точені, литки… Крім того, пані Стефа має прекрасні, що він помітив іще тоді на вокзалі, очі, персикову шкіру і темне кучеряве волосся. Якщо в неї ще здорові та свої зуби, тоді я просто не знаю, подумав Руборос і починає розповідати їй анекдоти, аби побачити, як вона сміється. Якщо прикриває долонею рот, то значить, є проблеми, а якщо ні… Ні! Сміється широко й відкрито. Крім лівого різця, вбраного у золоту коронку з фарфоровою пластинкою, всі зуби на місці. Ех, якби не вік!
— Ну, за ваші юні вісімнадцять, пані Стефо! — Руборос підносить келих із шампанським. Пані Стефа, згадавши про вік, трохи хмурніє, але це триває недовго. Вони ще трохи випивають, їдять, і «новонароджена» забагає танцювати. Руборос вмикає програвач і ставить Джо Дассена. Це лише називається танці, а насправді вони стоять, обійнявшись, і майже не рухаються. Пані Стефа, напахчена, м’яка, гаряча, схиляє свою кучеряву голівку йому на груди. Руборос, не тямлячи достеменно, що робить, цілує її в шию.
Вона здригається і повільно підводить голову із напіврозтуленими вустами і заплющеними очима. Руборос іще скутий, тому нерішуче тицяє своїм ротом у її тремтячі губи. Вона засуває йому в рот язика, потім всмоктує його язик до себе.
Він не знає, що має робити, тому стоїть і ніжно, як йому здається, гладить пані Стефу по хребті.
Вона перебирає ініціятиву: розстібає його штани і засовує руку, витягує прутня… Та що це таке?!
Руборос не може себе контролювати, в його тім’я зсередини хлюпає гаряча хвиля, і — дорога модельна сукня пані Стефи безнадійно зіпсована тягучою молочно-блідою рідиною.
Пані Стефа спершу дивується, а потім сміється: