Або він летить у літаку… катастрофа… у нього парашут, хоча це невдалий приклад, бо, мабуть, він не встигне ним скористатися… А серед ночі, коли він раптово прокидався і страждав від, на щастя, короткочасного безсоння, твердо знав, що не встигне.
Як багато чого не встиг у земному житті. Ось сьогодні не встиг урятувати півника і курочку, а взагалі — не встиг, радше уже не встигає, пізнати те, що зазвичай називають простим людським щастям. Бо найбільше кохання прийшло до нього тоді, коли фізичне тіло якраз почало активно в’янути. Ось так завжди — те, чого чекаєш усе життя, приходить до тебе, коли тобі вже ніщо немиле. Ні, ти, звичайно, радий, що воно нарешті тобі далося, але як було би добре, якби воно прийшло тоді… У середині свого п’ятого десятка пан Миколай, тоді ще просто Микола, а для декого навіть Коля, переповнений життєвими силами квітучий привабливий чоловік, забаг великого кохання. Навчений життям, він хотів так, аби вона його любила до кінця, а він її теж, але з невеличким запасом, що його дають стосунки, за яких ти дозволяєш себе любити, адже в коханні завжди хтось пан, а хтось слуга. Роль пана він обрав для себе не тому, що був дуже загонистим, а тому, що за схемою його мрії вона мала бути молодшою за нього, а в цьому разі, якщо вона хоче його — він не винен, він що, він не проти, а якщо він бігає за нею, тоді це — старий хтивий цап, який виглядає смішно й жалюгідно і, крім зневаги, ні на що інше не заслуговує. Тому він чекав на прихід у своє життя молодої дівчини, самовіддано жертовно до того ж безкорисливо закоханої в нього, середніх літ красунчика. Щоправда, тодішній Микола не був таким наївним, аби сидіти й чекати на появу цієї вимріяної особи, ні, він поки що жив повноцінним, як вважається, життям, мав дружину, дітей, постійну коханку і не цурався того, що називається випадковими зв’язками, проте з невипадковими персонами і з найсуворішим дотриманням сексуальної безпеки. За це деякі колежанки називали його між собою Коля — Два Презервативи. Так минуло багато років, він став людиною середнього пенсійного віку і молодим удівцем, у нього змінилися життєві пріоритети, ніхто його більше не обзивав тим непристойним прізвиськом, і він змирився з тим що — все! Він просто фізично відчував, як звужується його життєвий простір, хоча в матеріяльному вимірі цей простір розширився, бо він переїхав із міської, залишеної доньці, квартири до купленого в кращі часи обійстя за містом. Так, простору стало більше — подвір’я під виноградним шатром, сад, трохи городу, далі — сосновий гай, а ось інтересу до життя — зовсім небагато. І тоді прийшла вона — дівчина з мрії. Щоправда, дівочого в ній було хіба що тіло — струнка худорлява постать з помірно великими грудьми, а так це була сивіюча жінка раннього пенсійного віку зі зморшками довкола очей, але ще зі своїми, здоровими, як він згодом з’ясував, зубами. Це було важливо для пана Миколая, бо зі свого досвіду він знав, що здорові функціональні зуби — це те, що не дозволяє тілу впасти в остаточну порохняву старість. Бо якщо ти втратив інтерес до слави і грошей, коли ти вже майже байдужий до сексу, що залишається? Залишається насолода від їжі.
Але не від різних там екстремальних витребеньок на кшталт вареників з устрицями, шашликів з бізонини чи слимаків з банушом, а — від простих здорових страв із натуральних продуктів: хліба, сиру, картоплі, м’яса, для чого, як відомо, треба мати зуби. Ну і склянки домашнього виноградного вина. Звичайно, вино можна пити і без зубів, але якщо ти перед тим не з’їв трохи вогненно наперченого гуляшу, то навіщо тамте вино?!