Помирає він не в муках, не від насильства і не від тяжкої хвороби, помирає він відносно легкою смертю — кажуть, що потопельники майже не мучаться. Тому не треба панікувати, поки що все йде добре. Мудро — що то значить зрілий вік, — що він виправив тестамент на Анастасію, хай має. Але є одна біда. Він не закінчив і вже, очевидно, не закінчить головної праці останнього етапу свого життя — філософського трактату про сутність, як йому здавалося, світобудови та буття. Називалася ця праця, яку він десять років обдумував і лише сім місяців, як почав писати, «Світ як думка і уявлення», точніше — «Мир как мысль и представление», бо пан Миколай хотів, аби його трактат було прочитано.
Філософствувати пан Миколай почав, як водиться, з роздумів про час і простір, а також про Бога. З часом у нього з’явились уривки якихось думок, що їх разом із подібними розмірковуваннями інших філософів — пан Миколай уважав себе філософом — він мав намір об’єднати у цілісну струнку логічну систему. Аби не гірше, ніж у Шопенгауера, — а звідси і назва.
«Якщо Бог — поза матерією, поза часом і простором, то Йому залишається одне: мисль. Про що він думає, те існує, коли про щось перестає думати, воно щезає».
«Простір і час з’являються там, де виникає хоча б одна найелементарніша елементарна частинка, яка все-таки не є базово найменшою, бо і її можна поділити, хоча б у думці. Отож, на мікрорівні маємо таку ж безконечність, як і на макро, де не піддається уявленню будь-який кінець Всесвіту, бо завжди можна простягнути руку ще хоча б на один нанометр далі. Тому безконечність на мікрорівні та безмежжя на макрорівні мають одну природу. А якщо так, то вони десь мусять замикатися у щось Ціле — Великий Замок. Бо безконечну безконечність свідомість сприймати відмовляється. А це може бути лише в Мислі Бога і — у спрофановаму вигляді — в мислі людини».
«Мисль переходить у матерію через Слово — Логос. Так можна пояснити сотворіння світу, бо слово (звук-хвиля-мова) неможливе поза матерією. Тому на якомусь етапі мисль і перша елементарна частка мусять мати носити природу і свідомості, і матерії».
«Буття — це уявлення Бога і людини. Смішно слухати астрономів, які говорять про якісь мільярди років існування Всесвіту, бо в Божого промислу часу не існує, тож істинне буття не знає ні минулого, ні майбутнього. Мисль може оперувати мільярдами років туди-сюди, а Бог може творити минуле й майбутнє, що вкупі створює ілюзію плинності часу і протяжності простору. Задля правдоподібності цієї ілюзії Бог міг сотворити артефакти минулого і візії майбутнього. Борхес писав, що кістки динозаврів у земній корі — це такий жартівливий витвір Бога, аби дати роботу палеонтологам, а насправді цих гігантських ящерів ніколи не існувало».
«Якщо моя суть — свідомість, то яка різниця, живий я в тілі чи вже ні».
«Я, як і світ, — це матеріялізована мисль.
Я — продукт мислі Бога, та оскільки Я створений за Його образом і подобою, то й світ — продукт моєї мислі. Тому центр Всесвіту там, де моя свідомість! А інші? Для когось інші — пекло, але Я не знає, хто такі інші, Я знає, що Я — центр Всесвіту».
Шкода, звичайно, що ці, хай плутані, але, як йому здавалося, глибокі думки залишаться не зібраними у філософську систему і просто пропадуть. Бо хто зважатиме на якісь нотатки в записнику старого професора на пенсії. До того ж, нерозбірливим почерком. Ясна річ, що старий під тягарем років трохи зсунувся з розуму. Ех, треба було записувати свої думки відразу в ноутбук, може, тоді хтось звернув би увагу на незвичайні файли. А він мав намір комп’ютером писати вже чистовий варіянт, а поки що нотував у зошит в чорних цератових палітурках.
Від жалю за незакінченим (а якщо чесно, то навіть не початим) трактатом «Світ як думка і уявлення» панови Миколаєви знову страшенно захотілося жити. А для цього передусім треба якось видістатись із цієї ями, тобто колодязя, бо вода, поки він тужив за нефортунною долею «нового слова у світовій філософській думці», піднялася вже до гомілок. Розум, крім варіянта з драбиною, яку подає хтось згори, нічого більше для порятунку особи пана Миколая не сприймав.
Але що більше пан Миколай прагнув нагору, то більше в цьому правильному розумі руйнувалися конструкції раціональних логічно вивірених схем, і його заполонювала якась гарячкова весела хвиля. Сюрреалізм, востаннє тверезо подумав пан Миколай і пустився берега.