вирiшувати проблеми законних i незаконних злучань, а тут Валерiя, моя
фарсова дружина, нахабно взялася порядкувати за своїм розсудом ще й моїми
вигодами й моєю долею. Я зажадав, аби вона назвала менi коханця. Я повторив
питання; та вона не припиняла свого клоунського базiкання, й далi теревенячи
про те, яка вона нещаслива зi мною, й хоче негайно зi мною розлучитись.
"Mais qui est-ce?" загорлав я нарештi, двигнувши її кулаком по колiну, й
вона, навiть не зморщившись, втупилась в мене, наче вiдповiдь була такою
простою, що й пояснень не треба. За цим швидко звела плечем i вказала
пальцем на м'язисту потилицю водiя. Той загальмував близько невеликої
кав'яренки й представився. Не можу пригадати його кумедного прiзвища, але
через стiльки рокiв вiн бачиться менi ще зовсiм ясно - кремезний русак,
колишнiй полковник Бiлої Армiї, пишновусий, острижений їжаком. (Таких як вiн
не одна тисяча жила з цього безтямного промислу в Парижi). Ми сiли за
столик, бiлогвардiєць замовив вино, а Валерiя, поклавши на колiно промоклу
серветку, говорила далi - в мене радше, нiж зi мною: у цей величний келих
вона сипала слова з безупиннiстю, якої я й не чекав вiд неї, причому щомитi
вибухала залпом польських або росiйських фраз у напрямi свого незворушного
коханця. Становище ставало абсурдним, i воно стало абсурднiшим, коли
таксомобiльний полковник, iз хазяйською усмiшкою перервавши Валерiю, почав
розвивати власнi домисли й задуми. Промовляючи потворною французькою, вiн
накреслив ту царину любовi та працi, в яку вiн наважився ввiйти за руку зi
своєю жiночкою. Вона ж тепер зайнялася своїм виглядом, сидячи мiж ним та
мною: пiдмальовувала випнутi губки, виправляла подзьобуванням пальцiв (при
цьому строюючи пiдборiддя) виперед блузки й так далi, а вiн мiж тим говорив
про неї, не тiльки як начебто її не було з нами, але так, як буцiм вона була
сирiткою, котру наразi переводили задля її ж добра вiд одного мудрого
опiкуна до iншого, мудрiшого; i хоч мiй безпорадний гнiв перебiльшував i
можливо паплюжив усi враження, присягаюсь, що полковник преспокiйно радився
зi мною щодо таких речей як її дiєта, регули, гардероб, i книжки, якi вона
вже читала чи повинна була прочитати. "Здається менi, казав вiн, їй до
вподоби Жан Крiстоф - як ви гадаєте?" О, вiн був сущий лiтературознавець,
цей добродiй Таксович.
Я поклав край його дзижчанню тим, що запросив Валерiю зiбрати свiй
жалюгiдний скарб негайно, на що пошляк полковник заявив, що охоче знесе його
в авто власноруч. Взявшись до виконання обов'язку, вiн повiз Гумбертiв,
мосьє та мадам, додому, й повз весь шлях Валерiя говорила, а Гумберт Грiзний
внутрiшньо радився з Гумбертом Покiрним, кого саме заб'є Гумберт Гумберт -
її, чи її любого приятеля, або обох, або нiкого. Згадую, як одного разу я
мав у руках пiстолет, що належав студентовi-спокласнику, в ту пору мого
життя (здається, я про ту пору не згадав, та це не до потреби), коли я
плекав думку насолодитись його сестрою (вкрай сяйливою нiмфеткою, з великим
чорним бантом) i потiм застрелитись. Тепер же я питав себе, чи варта була
Валечка (як її називав полковник) того, щоб застрелити її, задушити або
втопити. Вона мала вельми чулi руки та ноги, i я вирiшив обмежитись тим, що
завдам їй страшенного болю, як тiльки ми усамiтнимося.
Та цьому не судилося бути. Валечка - яка вже на той час проливала
потоки слiз, забарвленi розмальованою райдугою її косметики - взялася
всяк-так набивати речами скриню, двi валiзи, порепану картонку, - i жадання
взути гiрськi чоботи й з розгону штурхнути її в круп було, ясна рiч,
нездiйсненним, допоки клятий полковник порпався поблизу. Не те, що вiн
поводився нахабно, чи якось подiбно до цього: навпаки, вiн виявляв (нiби на
боковiй сценi того театру, до якого мене залучили) делiкатну старосвiтську
чемнiсть, при чому супроводжував усякий свiй порух неправильно вимовленими
вибаченнями (же деманд пардон... еске же пуi...) i з великим тактом
вiдвертався, поки Валечка здирала свої рожевi штанцi з мотузки над ванною;
але мерзотник перебував, здавалось, повсюди, пристосовуючи громадь свою до
анатомiї квартири, читаючи мою газету в моєму ж крiслi, розв'язуючи вузли на
мотузцi, закручуючи собi цигарку, рахуючи чайнi ложечки, вiдвiдуючи уборну,
допомагаючи своїй дiвцi загорнути електричну сушарку для волосся (подарунок
її батька) й виносячи на подвiр'я її мотлох. Я сидiв, склавши руки, одне